Коли мої діти підросли, я вирішила повернутися на роботу. Чоловік на той час заробляв непогані кошти, а разом з моєю зарплатою ми жили дуже добре. Ми в нічому не відмовляли нашим дітям. Чимало грошей витратили на ремонт та нові меблі.
Мій В’ячеслав завжди говорив, що як тільки йому виповниться 60 років, одразу піде на пенсію. Правду сказати, ні я, ні діти не вірили, що він дотримається своєї обіцянки.

Але йому вдалося всіх здивувати. Після святкування дня народження В’ячеслав пішов писати заяву на звільнення. А згодом зайнявся оформленням документів на пенсію.

Відтоді в нашій сім’ї почався суцільний жах. Кожного дня ми сварилися, бо чоловікові завжди щось не подобалося. Раніше такого точно не було. Відтоді я не мала ні хвилини спокою.

Щастило, що товариші хоч зрідка запрошували В’ячеслава на риболовлю та пиво. Тільки так я могла відпочити від постійних докорів та зауважень.

Тоді я почала просити чоловіка, щоб він знайшов собі хоч якийсь підробіток. І справа була не в грошах, а в зайнятості. Я направду вже не знала, як врятуватися від того, що В’ячеслав біситься від бездіяльності. Тоді я зрозуміла одне – якщо людині нічим зайнятися, вона починає сходити з розуму.

Його дратувало все на світі: від мене й до дітей. Я все робила не так. А ще мене дуже злить те, що він постійно сидить в телефоні. Я вже й вишивати почала, щоб менше зважати на чоловіка. Але дарма.

Таке життя просто надзвичайно мене вимотує. Я втомилася жити в постійному стресі. Але й інших варіантів вирішення ситуації в мене поки що немає.

КІНЕЦЬ.