Чоловік, за якого я вийшла заміж, це мій сусід, одружились ми коли мені було 23 роки. Ми були давно знайомі, часто спілкувались, а одного разу Дмитро запропонував мені одружитись, ми зіграли весілля і вирішили більше ніколи не розлучатися. Спершу ми пожили з батьками Дмитра, та й начебто все було добре. Але, мама його все ж мене трохи недолюблювала, я це відчувала і бачила, тому й ніколи не сперечалась, але в загальному жили ми мирно.

Через півтора року я завагітніла, в нас з’явилась донечка Інна. Ми були дуже гарними й люблячими батьками, особливо мій чоловік. Насправді за період поки росла наша доня, наші стосунки стали тільки міцнішими. Коли доні виповнилось 6,то ми вирішили, що хочемо ще одну дитинку. І зовсім скоро я завагітніла знову, народила сина Віктора. Уже з того часу ми ростили двох діток.

Через два роки померла моя свекруха-мати чоловіка. Нашим рішенням було продати будинок та купити інший, на зовсім другому кінці міста, оскільки чоловік саме там отримав пропозицію на нову посаду. Все йшло дуже добре, чоловік працював, заробляв хороші гроші, а я доглядала за нашими дітками й робила домашні справи. Згодом у нас з’явились сусіди, які також заїхали у сусідній дім, доволі молоді люди, Роман та Ольга. Ми здружились, часто потім гостювали один в одного, з Ольгою в нас було багато спільного, тому могли гомоніти годинами, а до нас часом бувало й чоловіки приєднувались.

Зовсім скоро у їх сім’ї народилась донечка, а наша донька Інна любила ходити до них і бавитись з малечою. Роман та Ольга мали свій сімейний бізнес, щось з автомобілями зв’язано. Тому у чоловіків було теж про що поговорити. Чоловік часто їздив до Романа на СТО та проявляв ініціативу з чимось допомогти.

За весь час мій чоловік ставав все кращим і кращим, тому не довго думаючи ми вирішили, що хочемо третю дитину. Мій чоловік був дуже сімейний, він практично нікуди не ходив з друзями, а якщо й хотів, то завжди проявляв бажання взяти мене із собою, або ж якщо я не хотіла, то завжди попереджав мене про те, що сьогодні посидить в барі з друзями. За якийсь час я знову народила хлопчика, назвали його Левом. На виписку прийшли найближчі люди, які принесли багато квітів, надувних кульок, а  я була безмежно щаслива, що скоро буду вдома.

Коли я вже приїхала додому, то чоловік заявив, що йде від мене до Ольги. Вона теж розвелась зі своїм чоловіком і залишила йому дитину. Новоспечена пара переїхала жити в інше місто, зняли собі там житло, а про своїх дітей і досі не згадують.

Образа на чоловіка і сусідку не дає мені пробачити їх зраду. Я хотіла б дати жінкам таку пораду, що не варто надто сильно демонструвати своє життя сусідам, вступати із ними у такі близькі дружні стосунки, бо одного разу ви втратите свою сім’ю. Мабуть, було б краще якби ми й жили самі по собі, і не шукали ніяких нових знайомств, але хто ж його знав…

Проте, зараз час не повернути, а я й не знаю як мені жити далі.

КІНЕЦЬ.