Тамара так сильно не взлюбила нареченого своєї дочки, що навіть на весілля не пішла. Весілля було маленьке і просте – на природі, і це Тамару дратувало ще більше:

– Ну, що це за наречений? – вимовляла вона Лілі. – Бідний, немає свого нічого, будете все життя плакатися через іпотеку. Он, навіть весілля надумав на вулиці робити, ну на що він здатний? Ліля, не виходь ти за нього заміж, га?

– Не можу, я кохаю його! А щодо весілля – це ми з ним разом удумали, нам так більше подобається, на природі – романтики ми з ним за вдачею.

– Та які романтики? Будеш в обносках ходити з таким чоловіком! А характер у нього який? Слова не витягнути, сидить як вічно похмурий, ні привіт тобі, ні до побачення.

– Він не похмурий, він тихий і небагатослівний. Ну, я ж знаю, за кого виходжу! Нехай роботяга, нехай мовчун, але мені ж вже 23 роки, а не 13, я свідомо хочу створити з ним сім’ю. І ніколи ти мене не переконаєш, що я поганого чоловіка вибрала собі.

Тамару ледве трималася від цих слів, а ще більше – від цього Дмитра. Ну не такий має бути  наречений Лілі! До Дмитра до доньки залицявся Олексій – гарний хлопець із прекрасної родини, і що її зупинило? Зустрічалися, справа майже до весілля дійшла, Тамара навіть із мамою Олексія телефоном розмовляла, приємна жінка. Але тут на шляху Лілі став цей похмурий Дмитро і все пішло навперекій. І що те, весілля – це ще не кінець світу, можна і розлучитися, а Ліля дівчина непостійна, так що незабаром сама заяву на розлучення подасть. Навіщо Тамарі тоді йти на весілля?

Але через три місяці після весілля на Тамару чекала ще одна неприємна новина – Ліля завагітніла. Ой, ні, тепер розлучення не буде! І дочка чомусь щаслива ходить, не розумна!

– Ну? За які гроші ви будете жити? За копійки чоловіка? Твій Дмитро вже взяв іпотеку? Чи так само на орендованій квартирі сидітимете? Врахуй – до себе я цього Дмитра не пущу!

– Мамо, все виявилося набагато простіше, ніж ми думали: свекруха їде жити до своєї матері і залишає нам свою двокімнатну квартиру, так що ти даремно Дмитра свариш – він виявився нареченим з приданим.

– Ну так – свекруха хороша, мати – погана. Ось бачиш, який чоловік у тебе бездарний – на своє житло не може заробити, матір виставляє.

– Він не виставляє, мама сама йому про це сказала, тим більше бабуся нездужає, а вона живе дуже далеко – поїздом треба їхати і автобусом ще годину.

Так, справи ще гірші, цей Дмитро явно від неї тепер не відчепиться. Мовчун, зробив дочки життя нудним і нестерпним, хоч поки сама Ліля цього ще не усвідомлює. Ну та гаразд, скоро прозріє, а поки що у Тамари свої турботи – у молодшої доньки Каті випускний, вступ, навчання, сесії тощо, їй не до Лілі, яка народила сина. Онука вона бачила лише кілька разів – біля пологового будинку, і кілька разів вдома у Дмитра, хоча приходити до його будинку ой як не хотілося!

Коли онукові Юрку було три роки, Ліля якось дивно почала поводитися, ніби перебувала в прострації. Іноді вона приходила до матері і скаржилася:

– Не знаю, мамо, може ти і права, сумно мені стало з Дмитром. У нього дім, робота, романтика пішла, почали сваритися. Якась хандра на мене напала, навіть Юрка зайвий раз бачити не можу. У садок його віддала, а сама на роботу поки що не можу влаштуватися. Хочеться якихось розваг, мандрівок, але все це закінчилося чомусь!

– От і чудово! – зраділа Тамара. – Лишай свого Дмитра та повертайся додому. Прогодуємося – я працюю, Дмитро платитиме аліменти, ти заспокоїшся і вийдеш на роботу, все налагодиться, ось побачиш.

Тамара відчувала – Ліля щось не домовляє, але розповідати їй не хоче. Проте Катя часто розмовляла з сестрою, закриваючись з нею в кімнаті. Коли Ліля йшла, Тамара намагалася дізнатися у молодшої доньки – про що була розмова, але та тільки хмурилася і відмовлялася розкривати секрети.

Іноді Тамарі дзвонив Дмитро вечорами і питав, чи не приходила до неї Ліля. Розмова була короткою – ні і до побачення! Незабаром дзвінки припинилися. Тамара теж дзвонила старшій дочці, але та або неохоче відповідала, або взагалі не брала слухавку. Дивно все це, треба сходити до Лілі додому і все з’ясувати – що там відбувається?!

– Мама не ходи до неї. Немає її там, – тихо сказала Катя матері. – Вона вже два тижні як в Києві. Там із якимось Женею живе незрозумілим.

– Як це? – застигла Тамара. – І мені не сказала! І Юрка зарала з собою?

– Нікого вона не забирала, він з Дмитром залишився, – зітхнула Катя. – Я тобі не хотіла говорити, але ти все одно рано чи пізно дізналася б. Ще півроку тому Ліля з якимсь Євгеном по інтернету списалася, закохалася в нього, той якийсь мандрівник, і вона від нього була в захваті. Він навіть за нею сюди приїжджав, тому Дмитро тобі й дзвонив. Вона йшла в готель до цього Євгена, а Дмитра обманювала. Євген сказав, що любить її, але з дитиною забрати не може – своєї квартири немає, винаймає, та й мандрує багато. Ось тому Ліля все розповіла Дмитру, лишила Юрка і вмотала у Київ за своїм романтиком.

Тамара не вірила своїм вухам, вона відмовлялася цьому вірити. Телефон Лілі не відповідав, хоч і йшли гудки, Тамара вирушила до Дмитра. Той вже кладив Юрочку спати.

– Дмитро, я не знала, що Ліля так вчинила, – з жалем сказала Тамара зятю. – Ну чому ж ти мені нічого не пояснив, коли дзвонив? Я б вжила заходів.

– Ну а як з вами говорити, якщо ви з якоїсь причини мене одразу не взлюбили? Я вам нічого поганого не зробив! Так, я не олігарх, але заробляю непогано. Так, не романтик я, на жаль, коли справа стосується побуту та дитини. Я спокійно відпустив Лілю, коли вона мені про все сказала, не тримав її. Хочеться їй подорожей – нехай мандрує.

– Ну а що ти маєш намір далі робити?

– Сам Юрка виховуватиму, дитину я Лілі не віддам. З нею я розлучуся, вже заяву подав. Все буде нормально! Може, ще одружуся потім, Юркові маму знайду.

– Дмитре, ти тільки не позбавляй її прав, раптом вона одумається, повернеться.

– Позбавляти не буду, але якщо вона надовго пропаде, а потім сунеться сюди, щоб забрати Юрка – одразу до суду подам.

Ліля «не сунулася», ні за рік, ні за два. Минули роки, Юрко вже п’ятикласник, а Дмитро одружився на жінці з дитиною, вийшла гарна, повноцінна родина. Ліля дзвонить матері, розповідає про свої подорожі з Женею, але про Юрка й не питає. Тамара з Дмитром у добрих стосунках, все ж таки Юрко їх зближує. Тамара досі не розуміє, за що вона так тоді невзлюбила зятя – він виявився доброю людиною, хай і небагатослівною.

КІНЕЦЬ.