Я давно уже на пенсії, в молодості працювала вихователем в дитячому садочку, діти мене дуже любили за мій лагідний характер та добре серце. Так, я дійсно дуже м’яка та співчутлива людина. Зараз мию офіси, бо пенсії вихователя мені не вистачає на прожиття та в одному з офісів якось я помітила нового працівника, який був дуже сумним.

Артем ні з ким не спілкувався, увесь час лише працював, іноді я бачила, як він виходить на чорний хід та сидить на самоті, про щось думає.

Так тривало декілька місяців та якось я не витримала та підійшла до хлопця, щоб поговорити. Я взяла свою стару кофтину, постелила на сходи та присіла біля хлопця. Обережно почала розмову:

– Щось сьогодні прохолодно, кажуть, на днях увімкнуть опалення.

– Не знаю, – відповів хлопець, – ми з бабусею живемо у будинку, у нас пічне опалення.

– А скільки років твоїй бабусі, може, ми з нею ровесниці?

Артем глибоко зітхнув та сказав, що вона вже старенька та єдина, хто у нього залишився. Бабуся Артема сильно хвора та хлопець змушений працювати на двох роботах, щоб купити їй ліки. Скоро їй мають робити термінову операцію, яка коштує великих грошей.

А сьогодні колеги збирали по 200 гривень на День народження керівника та Артем не здав, бо у нього реально немає можливості. Тепер молодий чоловік почувається не в своїй тарілці. Колеги стали його уникати та це неабияк турбує хлопця.

Я висловила співчуття з приводу ситуації, що склалася, побажала бабусі Артема швидкого видужання та пішла в офіс, де працював хлопець. Там мене всі знають, я працюю тут уже тривалий час.

Підійшла до топ-менеджера та покликала його на розмову. Владислав був душею компанії, все про всіх знав та ми пішли в коридор, щоб поговорити. Я запитала про Артема та чому, на його думку, він постійно без настрою.

– Хто його знає, – відповів Владислав, – дивний він якийсь, наче соціофоб, як його взагалі на роботу взяли. Ні з ким не спілкується на віддалені теми, лише по роботі. В їдальню не ходить, носить їжу в старих контейнерах. А сьогодні відмовився здавати кошти на День народження шефа.

– У нього просто немає, – відповіла я.

Розповіла про ситуацію, що склалася в Артема. Владислав аж змінився в обличчі, покликав свою колегу Марину, вони про щось шепотілися та потім подякували мені за інформацію.

Згодом я дізналася, що Владислав організував збір коштів серед колег для лікування бабусі Артема. Крім того, він залучив допомогу керівника. Шеф домовився зі своїм знайомим лікарем про проведення операції. Згодом колеги Артема навіть організували збір коштів на лікування його бабусі в інтернеті.

Артем помітно повеселішав. Колеги дізналися яким він може бути компанійським та життєрадісним. Операція пройшла успішно та бабусі Артема стало краще. Згодом хлопець уже пригощав усіх своїх колег, директора та мене пиріжками, які напекла його бабуся за те, що вони їй допомогли.

А я раділа, що змогла допомогти хлопцю. Крім того, колеги Артема теж показали себе з найкращого боку.

КІНЕЦЬ.