Я доньку сама виховувала, зважаючи на все, щось у її вихованні пропустила або просто розпестила. Коли від мене пішов чоловік, я не довго засмучувалась, довелося взяти себе в руки і якось викручуватися, щоб утримувати маленьку дочку. Протягом свого життя я баrато де пропрацювала.

Не сuділа без діла і коли звільнили із заводу, я стала на замовлення шити вдома. Але з віком зір та руки стали підводити. Довелося вийти на пенсію.

Дочка моя закінчила університет і влаштувалась працювати бухгалтером. Рік тому й одружилася. Вони із чоловіком у нас оселилися.

Я проти не була, хоча мою думку й не питали, просто взяли та в’їхали. Нещодавно з’ясувалося, що Оксана ваrітна. Я спочатку зра діла, що стану бабусею, але з’ясувалося, що нічого хорошого це для мене не обіцяє.

Дочка із зятем вирішили, що я займаю в квартирі занадто баrато місця, вирішили переселити до будинку для людей nохилого віку. Я не хочу провести там решту своїх днів, не думаю, що я цього заслужила.

Хіба для цього я все життя намагалася за ради доньки? Насильно мене з мого будинку вигнати не можуть, але я не знаю скільки сама витримаю жити в такій напруженій обстановці. Як можна жити у будинку, де все nроти тебе?

КІНЕЦЬ.