З мамою і сестрою чоловіка ми живемо в одному селищі в різних будинках. І кожну весну у нас проблеми з гарячим водопостачанням: воду для нас гріє місцева колонія, а з відключенням опалення воду вони гріють тільки кілька годин на добу. У нас двоє дітей, і залежати від чужої волі нам набридло.

Три роки тому ми поставили водонагрівач і почали радіти життю. Хоча радіти, в моєму випадку, голосно сказано.Анна Дмитрівна, мама чоловіка, і Ірина, його сестра, приходять до нас помитися в будь-який час дня і ночі. І не тільки помитися, а ще й випрати свої речі.

Адже, зі слів Ганни Дмитрівни, пральна машина — зло: так і жере багато, за електрику платити замучить. Ми вже по-старому, ручками. Примовляє свекруха, приносячи черговий мішок з брудним одягом і собачими підстилками — адже тварини теж хочуть спати на чистому.

Те, що мої діти повинні ходити в ту ж ванну, де прали собачі приналежності — свекруху не хвилює.- Домашні у мене собачки, здорові. Що такого-то? — здивовано дивилася вона на мене після зауваження. Наші з чоловіком витрати за електроенергію, які значно зросли через водонагрівача, який працював цілодобово, Ганну Дмитрівну теж не хвилювали:-За те, щоб мама помилася, мій син може і заплатити!Перший рік з часу набуття водонагрівача, родички чоловіка приходили до нас кожен день.

— На побачення йду, підготуватися треба. — радісно заявляла Ірина зі станком для гоління в руці і окупувала нашу ванну години на півтори. А так як окремо вони не приходили, тільки разом, то весь час, що Ірина займала ванну, я змушена була розважати мати чоловіка.

Мені це набридло і я вмовила чоловіка дати матері грошей на придбання свого водонагрівача. Думаєте, вони його купили? Ні! На ці гроші вони купили Ірині золоті сережки. А милися вони так само у нас. Ті кілька годин в день, коли з їх крана все-таки бігла гаряча вода, вони помитися не могли — ніколи. Чи не впускати? Непристойно. Вийшло б, що води шкода для НЕ чужих людей. Рахунок виставляти? Це, як мінімум, некрасиво. Та й з початку і до кінця опалювального сезону вони до нас не шастали, якщо тільки грошей зайняти.

Ще раз поговоривши з чоловіком, ми вже самі купили їм цей триклятий водонагрівач і оплатили його установку, за згодою свекрухи, зрозуміло. У травні відключили опалення. У перший же день відсутності гарячої води прийшла Ганна Дмитрівна. На подив — одна. На німе запитання в моїх очах, мені було сказано:- У нас немає зайвих грошей за електрику платити. А він всього за годину намотав стільки, скільки ми за день витрачаємо. — повідомила Анна Дмитрівна і, відсунувши мене з дороги, пішла в бік ванної.

Тут я вже не витримала. Та скільки можна? Я не стала кричати, просто запитала: «А чому ми повинні платити за спалену вами електрику?». Я обігнала свекруху, підперла собою двері у ванну і заявила:- Безкоштовна лазня і пральня закрилася. З сьогоднішнього дня година користування моєю ванною коштує 100 гривень. Або платіть, або йдіть додому. — сказано це було не з метою здерти грошей, а щоб жадібність свекрухи зробила правильний вибір і вона відстала від нашої гарячої води, тому що дістала — сил немає.

— Що ти сказала? Щоб я в домі мого сина гроші платила? Не бувати такому! — вона відштовхнула мене від дверей, зайшла у ванну і закрилася там. Я, не довго думаючи, закрила її зовні на шпінгалет і перекрила воду. Раз їй так подобається наша ванна — нехай сидить там, шкода чи що?

Щоб не чути її крики, я включила голосніше музику. Відкрив її чоловік, який повернувся через півгодини. Свекруха з криками вискочила з ванної і покинула наш будинок; верещала, що ноги її більше у нас не буде. Два тижні від свекрухи ні слуху, ні духу. Я анітрохи не шкодую про свій вчинок. Шкодую про те, що не зробила так раніше.

КІНЕЦЬ.