У цю історію баrато хто не вірить, але вона насправді сталася зі мною, коли я ще була зовсім немовлям. Була зима, 7 січня. Мороз був такий, що людей на вулиці практично не було.

Один вуличний пес у нашому дворі лежав на одному місці вже другий день, і це привернуло увагу мого тата. Підійшовши ближче тато зрозумів, що пес лежить не просто так, а охороняє якийсь пакунок, гріючи його своїм тілом.

Тато нахилився і побачив немовля в конверті. Цим немовлям була я. Моя мама наро дила мене і залишила мене мерзнути на подвір’ї. Я їй, судячи з цього вчинку, була не дуже потрібна…

Чоловік, який мене знайшов, і якого зараз називаю батьком, відвіз мене до ліkарні, де мене ди вом змогли врятувати. А врятували мене завдяки моєму янголу-охоронцю, який ціною свого життя рятував моє життя.

Шерсть у пса була досить густа і тепла, щоб не дати мені мерзнути в кінець. Мій тато і мене додому забрав, і мого янголятка. Ми з ним росли разом, і я дуже су мувала за ним, коли його не стало.

Ось як цікаво світ влаштований: звичайний вуличний пес іноді піклується про дитину краще, ніж рідна мати, що носила його 9 місяців під серцем. Свого янгола я ніколи не забуду.

КІНЕЦЬ.