Нещодавно до нас додому приходили батьки Інни, так вона навіть на поріг їх не пустила.

Коли ми познайомилися з моєю майбутньою дружиною, вона уже повністю себе забезпечувала. Інна працює з 16 років. Скільки робіт вона поміняла, просто не злічити. Річ у тім, що Інну виховувала одна бабуся, жити на одну її пенсію не вдавалося, тому моїй дружині в такому ранньому віці довелося заробляти на хліб.

Вона підробляла нянею, прибиральницею, кур’єром, промоутером, коли їй уже виповнилося 18 років, пішла працювати офіціанткою. В ресторані знали про її ситуацію та віддавали їй деякі харчі.

Усього цього б не було, якби її батьки були нормальними. Ні, вони не божевільні, просто не пристосовані для батьківства. Інна у них з’явилася незаплановано. Вони залишили її на бабусю, сказали, що буцімто їдуть на заробітки та зникли. Знайомі розповідали, що вони подорожують, гроші, які заробляють – відразу витрачають.

Додому вони нічого не висилали, донькою не цікавились.

Згодом бабусі не стало та Інні довелося дбати про себе самій. В той момент ми з нею познайомились. Інна здалася мені тоді мудрою не по роках. У свої 22 роки вона уже думала, як 35 річна доросла жінка. Та хоча я за неї старший на 6 років, мені багато чого було у неї повчитися.

Ми одружилися, у нас народився син. Мені було дуже легко з Інною у побуті, вона була спокійною та врівноваженою. Проте бували моменти, коли вона згадувала як з нею вчинили батьки та дуже сумувала. Дружина вважала, що це її провина, що не заслуговує любові своїх батьків. На щастя, мені вдалося її переконати, що вона важлива для мене.

Якось у вихідний день, коли ми нікуди не поспішали та нікого не чекали в наші двері постукали. Коли я відчинив двері, то побачив що на порозі стоїть пара літніх людей. Попри свій поважний вік одягнені вони наче підлітки періоду хіпі.

Така собі цікава парочка. Незнайомці сказали, що вони до Інни. В дім я їх запрошувати побоявся, попросив почекати за дверима, покликав Інну та став з цікавістю спостерігати як далі будуть розвиватися події.

Інна пішла спілкуватися з незнайомцями. Як тільки вони її побачили, то розпливлися у посмішці, сказавши:

– Інночко, донечко, ми повернулися! Як же ми за тобою сумували!

– А я за вами перестала сумувати після того, як ви мене покинули. Йдіть туди звідки прийшли, жили якось без мене, то й далі проживете.

Ми з сином з нерозумінням дивилися на Інну, коли вона закривала за незнайомцями двері. З’ясувалося, що це були її батьки, які вже нагулялися та вирішили побачитися з донькою.

КІНЕЦЬ.