Напередодні 8 березня ми з чоловіком ходили магазинами у пошуках подарунка для свекрухи. Так склалось, що цей день кожного року проводимо у неї. День народження чоловікової матері припадає якраз на цю дату.

Але цього разу сталась невелика накладка. Моя рідна сестра народила первістка і я змушена була пропусти святкування у свекрухи, щоб провідати сестру. Зателефонувала до Валентини Петрівни, щоб попередити, що її син прийде на святкування без мене. Вона не дуже засмутилась і запевнила, що не ображається, а зустрінемося якось іншого дня.

Та все склалось не так, як я передбачала. З роботи нас відпустили раніше, я встигла і сестру провідати й вчасно прийти додому, щоб разом із чоловіком піти до його матері на День народження.

Ми були не єдині гості. Крім нашої сім’ї були ще рідна донька свекрухи з чоловіком та близькі друзі Валентини Петрівни. Ми вручили подарунки й пішли за святковий стіл.

Свято вже добігало кінця, я допомагала нарізати святковий торт, і в цей момент іменинниця робить оголошення: “Сьогодні не лише у мене свято. Це святковий день для кожної жінки! Тому я хочу дещо подарувати своїй донечці!”, – вона передала їй до рук велюрову коробочку, у якій лежав золотий кулон, схоже не дешевий.

Інші гості отримали солодкі подарунки, а я стояла з порожніми руками. Тоді свекруха повернулась до мене і прошепотіла: “Сподіваюсь ти не ображаєшся. Я була впевнена, що ти не прийдеш. Ти ж не попередила, що плани змінились”.

Ці слова примусили мене зніяковіти. Було відчуття, ніби я провинилась і мене таким чином покарали. Невже не можна було подарувати той кулон завтра, вони ж мешкають в одній квартирі, для чого так робити? Щоб поставити мене на місце чи настрій зіпсувати? Я й не сподівалась отримати коштовний подарунок, я ж не її рідна донька. Але виглядало все так, ніби цим вчинком вона вирішила зіпсувати наші відносини.

Як гадаєте, можна було вчинити інакше?

КІНЕЦЬ.