Я сама родом з села. Єдина донька у своїх батьків. Змалечку знаю що таке сільське життя. Мені ці городи увесь час снилися, навіть зимою.

Яким же було моє полегшення, коли я вступила до університету та переїхала в гуртожиток. Додому навідувалася лише раз на місяць, оскільки за дорогу потрібно було платити великі гроші та й шлях некороткий. Тоді я просто приїжджала, набирала повну сумку харчів та поверталася у місто.

Відтоді я твердо вирішила, що жити в селі більше не збираюся. Моєю ціллю було вийти заміж за хлопця з міста, щоб у нього було житло. Потім знайти хорошу роботу та переконати батьків переїхати у місто.

По житті мені дуже щастить та згодом я познайомилася з Мирославом, закохала його в себе та ми почали зустрічатися. Мого хлопця цікавило як це жити в селі. Я сказала, що дуже погано та що краще йому про це не знати. Як же міським жителям зрозуміти, що таке сільська робота, коли прокидаєшся з першими півнями, а лягаєш далеко за північ та все це заради чого? Заради їжі? Тю. Та у місті її повно та на городі горбатитись не потрібно.

Згодом перший пункт мого плану втілився в життя та ми з Мирославом одружилися. Батьки наполягати, щоб ми робили весілля в селі та я сказала, що село мені уже сидить в печінках та від самого слова “село” мене нудить. Як з’ясувалося, нудило мене з іншої причини, я вагітна.

Батьки Мирослава придбали для нас квартиру. Так, добре, другий пункт мого плану виконаний також.

Після декрету мене влаштували на роботу на фірму свекра. Третій пункт, все по плану.

Залишилося позбутися нав’язливої ідеї батьків жити в селі. Якось я запросила їх до нас додому, ми відвідали торговий центр, сходили на екскурсію, я показала батькам, що овочі не завжди тільки ростуть на городі, в супермаркеті теж їх можна придбати.

Та мої батьки виявилися ще більш впертими, ніж я. Вони увесь час переймалися за те, що про них подумають сусіди, які, крім того, що працювати на городі, іншої діяльності не поважають.

В такому віці переконати людей практично неможливо так що на виконання останнього пункту мого плану годі й надіятися.

КІНЕЦЬ.