Таня сиділа і здивовано дивилася на залишену в кишені чоловіка писульку, інакше це не назвеш. Може це якийсь жарт?

І якщо спочатку мозок завзято шукав “логічні” докази, що правдою це бути не може, то зараз, через півгодини, Таня починає згадувати.

Півроку тому вона знайшла набір із сережок та підвіски – це друг попросив сховати від дружини, щоб не знайшла.

Місяць тому раптово треба було поїхати до мами до іншого міста.

І ще багато дрібниць складаються в пазл, тоді як життя самої Тані розсипається на мільйон шматочків.

Вона просто дивиться на акуратні круглі літери: “Я Ліля, ми з Юрчиком вже другий рік живемо разом. Знаю, що вам буде все це неприємно. Він людина слабовільна, сама не скаже. Я вагітна. І все це настав час припиняти. Сподіваюся, на вашу доброчесність.

Таня не думає про те, що сама не може мати дітей, судячи з усього, хоча на оглядах ще дають якісь шанси. Не зважає на другий рік. Другий рік! У той час як сама вона одружена з ним вже майже шість.

Її чіпляє одне слово, і саме воно найбільше доводить її до ручки. Юрчик! Юрчик! Ти хто взагалі така та звідки взялася?

Таня не витримує, зминає папірець, на щастя не рве, потім знову вирівнює, робить каву з корицею, починає плакати і виливає каву в раковину. Що робити, вона не знає.

Мама сказала б боротися. Подруга Оля запропонувала б відправити його куди подалі. Інша подруга Інна швидше за все послухала б і пошкодувала, але поради не дала.

Поки вона думала, сама не помітила, як настав вечір. У дверях клацнув ключ, у коридорі засвітилося світло і додому прийшов Юрко.

– Чого сидиш у темряві? – бадьорим голосом спитав він, ввімкнувши світло.

Таня уважно дивилася на нього, вишукуючи хоч щось, але Юрко поводився як звичайно. І коли вже зізнаватися він не поспішав, Таня подумала, що теж може не поспішати і дати собі час, щоб ухвалити якесь рішення.

Але зробити вона це не встигла. Коханка чоловіка втягнула її у якусь нездорову гру, призом у якій був Юрко.

Приблизно через три дні, як Таня дізналася про все, збираючи речі в прання, вона знайшла в кишені джинсів у чоловіка дивну річ – кусочок зубної щітки, обмотаний червоною ниткою.

Покрутивши в руках знахідку, Таня спохмурніла. Вона в цих справах нічого не розуміла, але здогадувалася, що щось не так.

Вона видихнула, доведеться дзвонити Інні та питати, що це таке. А як не хотілося розповідати подрузі про те, що сталося. Таня ніколи не могла подумати, що потрапить у таку ситуацію.

Вона знала, що Інна не засудить, мовчки все вислухає, і це було навіть гірше. Оля хоч шум підніме, останніми словами назве і чоловіка, і його коханку. Але робити не було чого.

Інна подивилася з півсекунди на протягнуту Танею річ.

– Приворожила!

– То вона виходить що, його приворожила? Чи хоче приворожити? Я заплуталась.

Інна знову дивилася на предмет і насупилась.

– Штука ця неробоча. Я думаю, що вона хотіла щоб ти хвилювалася, або показати, що наступного разу вона справді застосує це. А це так, іграшка. Але це все одно безглуздо.

– Чому? Воно не працює?

Інна зітхнула так, ніби мала пояснювати дитині, чому небо синє.

– Скажем так. Непрацює, але шкоди наробити може.

– Ясно.

– Цю штуку я візьму, проведу необхідні процедури про всяк випадок. А якщо знайдеш ще щось, неси до мене, але краще руками не чіпай.

– Добре, – невпевнено відповіла Таня. – Слухай, а може вона його правда приворожила?

– Покажи фото.

Таня з надією простягає мобільник Інні, але надія в мить руйнується.

– Ні, Таню. Він робить все своєю волею.

Інна пильно дивиться на Таню.

– Справа твоя, звичайно. Але варто було б щось вирішити з цим усім.

– Так знаю. Я знаю.

Та Таня нічого не вирішує. Кожен день настрій у неї різний – сьогодні вона хоче все розповісти та виставити Юрка за двері, на завтра вже думає, що можливо варто якось рятувати родину.

Тим часом “приходить нове повідомлення” від Лілі. І її тон вже більш роздратований. Вона пише, що Юрчик з Танею тільки зі жалості, треба мати гордість і все в такому дусі. Вона впевнена, що рано чи пізно він все одно піде, а дитині потрібен батько, і Таня чинить погано, бо намагається втримати людину, яка її навіть не любить.

Коли Юрко прийшов з роботи, Таня плакала. Вона не помітила, що він затримався, що вже настав вечір. Він обійняв її і сів поруч. Він допитувався, що сталося, але Таня вперто мовчала.

– А я ось тобі квітку приніс, дивись, яка гарна.

Юра простягнув горщик з орхідеєю, і Таня важко видавлює з себе посмішку.

– Дякую.

Наступного дня Таня занедужала і відпросилася з роботи. Ближче надвечір прийшла Оля, гучна і категорична як завжди.

Таня не хотіла їй нічого говорити, але воно якось само пішло.

– Ось негідниця, – відразу заявила вона, сидячи на краю ліжка. – Та вистави ти його! Теж мені султан! Ти вже й злягла від переживань.

Подруга підняла настрій, Таня навіть посміхнулася. Але потім їй стало ще важче і Оля пішла.

Усю ніч було важко, Таня насилу піднялася вранці. Почувалася вона зле.

Юрко вирішив залишитися вдома, побути з дружиною, навіть приготував суп. А в обід заскочила Інна.

Вона спокійно привіталася з Юрком, до невгамовної енергії Олі їй, звичайно, було далеко, і пройшла до спальні, де лежала Таня.

Вона посиділа трохи, а потім підвелася і почала ходити по кімнаті.

Зайшов Юрко і приніс тарілку супу.

– Будеш, Інно? – дружелюбно спитав він.

Інна похитала головою і зупинилася біля горщика з орхідеєю.

– А звідки це?

– Що? – не зрозумів Юра.

Інна вказала на орхідею.

– Це Юра приніс, – тихо відповіла Таня.

Інна обернулася до Юри і буквально свердлила його поглядом, так що всім стало не по собі.

– Звідки ти його приніс?

– Купив.

– Не обманюй мене.

– Купив, – уперто повторив Юрко.

Таня підвелася на ліжку.

– А в чому справа?

– Розкопай вазон, Юра.

– Та що таке? – висловив невдоволення чоловік.

– Юра, зроби, як вона каже, – попросила Таня.

Юрко подивився на них з виразом “ох вже ці жінки” і взявся за горщик.

Трохи розкопавши, він відсмикнув руку.

– Що таке? – Таня підвелася.

Земля для орхідей в горщику кишіла шкідниками.

– Через це тобі і зле, – відповіла Інна. – Зараз не найкращий час відмовлятися, Юро. Це зроблено, щоб твоєї дружини не стало. Твоєї нинішньої офіційної дружини. Скажи, хто тобі дав квітку.

Інна, як і раніше, говорила спокійно, тоді як Таня відразу почала сваритися:

– Це від неї, так?! Від Лілі.

Загнаний у кут Юра зізнався. Повисла мовчанка.

– Так, гаразд.

Інна взяла горщик.

– Це я забираю із собою. З ним я розберуся. Вам схоже, є про що поговорити без мене.

Коли закрилися вхідні двері, Таня та Юра дивилися один на одного вичікувально. Кожен чекав, що заговорить інший.

– Я не знав…

– Я хочу, щоб ти пішов.

Вони заговорили водночас.

Юра кивнув і підвівся.

– Але я хочу, щоб ти знала: я б нізащо не приніс його додому, знаючи, що може таке статися.

– Просто йди, – роздратовано кинула Таня.

Ліля не просто отримала Юру, вона відразу ж почала наполягати, що треба одружитися, щоб дитина народилася у шлюбі, тому через три місяці Таня та Юра подали на розлучення.

І навіть незважаючи на це, Юра двічі намагався помиритися з Танею, але обидва рази вона відправила його назад.

Після цього вони зустрілися лише один раз.

Таня з Віктором вже жили разом півроку. І сьогодні була неділя, тож вони прогулювалися торговим центром з маленьким Ігорчиком, сином Віктора.

Ігорчика залишили буквально на півгодини у дитячому куточку, а коли Таня повернулася за ним, вона побачила, що він свариться з якимсь хлопчиком.

Підбігла друга жінка, мати іншого хлопчика. І разом вони почали заспокоювати дітей. А потім підійшов чоловік. Таня побачила Юру і зрозуміла, що це та сама Ліля.

Щоб не сваритися, Таня просто взяла Ігорчика на руки, посміхнулася Юрі усмішкою, що прощає, і пішла геть. Вона передала Ігорчика Віктору, відчуваючи як у спину їй спрямований пронизливий погляд колишнього чоловіка.

КІНЕЦЬ.