Андрій був той ще улюбленець жінок. А його матір, Поліну Василівну це тільки тішило.

Її красень має успіх серед представниць прекрасної статі, і вона анітрохи не сумнівалася, що дружина Андрія буде най-най…

Поліна Василівна вже уявляла, як вони з невісткою разом ходитимуть на шопінг, у солярій, салон краси та вивчатимуть інтернет на предмет нових трендів.

При цьому вона не квапила сина з одруженням. Ні до чого це.

Андрій закінчив будівельний і тепер працював проектувальником. Але, зрозуміло, не забував і про розваги у вихідні. Нехай нагуляється, а заразом і вибере собі гарну та вірну дружину, а їй, Поліні Василівні – молоду гарну подругу, з якою не буде нудно.

З батьком Андрія вона розлучилася, коли синові було п’ять років. Причиною розлучення стало, те що чоловік гульбанив.

І ось настав той день, коли Андрій сказав:

-Мама, здається, я знайшов свою най-най.

-Та ти що? – сплеснула руками Поліна Василівна. – І у вас все серйозно?

-Так, мамо, – з усмішкою підтвердив син. – У нас все серйозно. Причому настільки, що в суботу я хочу запросити Діану на вечерю. Сподіваюся ти не проти?

-Та ні, що ти! – вигукнула мати й підморгнула. – Це, напевно, якась особлива дівчина?

-Навіть не сумнівайся!

У суботу Поліна Василівна встала на світанку. Вона сходила на ринок, купила свіженького мʼясця, овочі, фрукти, зелень.

Кожен овоч і фрукт вона прискіпливо оглянула з усіх боків. Зелень була оглянута не менш ретельно.

-Та все свіже й смачне, – усміхнулася продавчиня.

-Дивіться мені, – жартівливо похитала пальцем Поліна Василівна. – Сьогодні я приймаю в себе особливу дівчину, і мені не хотілося б осоромитися.

-Ну що ж, – посміхнулася продавчиня. – Якщо така справа, то зроблю вам знижку.

Поліна Василівна повернулася додому в хорошому настрої. Андрій зголосився допомогти, але мати відмовилася.

-Тільки я сама зможу зробити так, як потрібно, – сказала вона, загадково посміхаючись.

Вона пів дня крутилася біля плити, але, як не дивно, втоми не відчувала. Закінчивши з приготуванням святкової вечері, Поліна Василівна пішла вбиратися.

-Напевно, ця Діана стильна і модна дівчина, – подумала вона. – Отже, потрібно вбратися гарно.

Вивчивши свій гардероб, жінка зупинилася на туніці та сірих розкльошених штанях світло-сірого кольору.

Поліні було трохи за п’ятдесят, але її стрункій фігурі позаздрить будь яка молодиця. Так що вбрання підходило ідеально.

Підібравши прикраси та зробивши макіяж, вона підійшла до дзеркала і залишилася задоволена. Нехай дівчина сина знає – вона теж ще ого-го!

Поліна Василівна подивилася на годинник і ахнула. До приходу гості залишилося п’ятнадцять хвилин, а в неї ще стіл не накритий!

Слава Богу, всі страви були розкладені по тарілках, салатниках і соусниках. Червоне ігристе чекало свого часу на підвіконні.

Почувши дзвінок у двері, Поліна Василівна кинулась в коридор.

-Знову ключ забув, – подумала вона про сина.

Поліна відкрила двері, глянула на гостю і застигла на порозі. Усмішка повільно зійшла з її обличчя.

-Це моя Діана, – з гордістю представив свою кохану Андрій. – Діано, це моя мама, Поліна Василівна.

Поліна була розчарована, хоча, щосили намагалася це приховати…

-Худенька, низенька, непоказна, – думала Поліна Василівна про майбутню невістку. – Ну, що він у ній знайшов? Які з нею магазини-салони?! А які дівчата в нього були! Як з картинки…

Рідкі русяві волосинка були зібрані в хвостик широкою оксамитовою гумкою. Личко було свіже, але невиразне.

А одяг! Сіра кофта бовталася, як балахон. Ґудзики взагалі викликали асоціації з бабусями.

Джинси непогані, а от кросівки… Як на пробіжці…

-Це ж як так Андрій втрапив в таке? – тільки й подумала Поліна Василівна, але, взявши себе в руки, сказала:

-Що ж, дуже приємно познайомитися, прошу до столу.

-А це вам! – з усмішкою сказала Діана і простягла Поліні милий букетик квітів.

-А букетик дуже ще нічого, – схвально подумала Поліна Василівна. – Напевно, Андрій вибирав.

-Діаночко, а чим ви займаєтеся? – чарівно посміхнулася Поліна Василівна.

-Я вчуся на останньому курсі, – усміхнулася дівчина.

-І ким же ви будете?

-Я навчаюсь на історичному.

-Любите історію?

-Люблю!

-Мамо, Діана брала участь в археологічних розкопках, – захоплено сказав Андрій. – До речі, йде на диплом з відзнакою!

-Все ясно, – усміхнулася про себе Поліна Василівна. – Закоханий, як школяр! Ось і ходи після цього по салонах. Навіщо, коли чоловіки проводять час з красунями, а закохуються в таких ось сіреньких і непоказних?

Під час вечері вона не сказала Діані жодного вʼїдливого слова і жодного разу не подивилася на неї скоса. Але, бачить Бог, це коштувало Поліні Василівні неабияких зусиль.

-Ні, не така мені потрібна невістка, – вирішила жінка. – Не бути цьому весіллю!

Вона розуміла, що Андрій зробив свій вибір. Вже якщо з усієї низки красунь її красень син обрав непримітну Діану, значить, є в ній щось таке, чого немає в його колишніх пасіях.

А як же спільний шопінг з невісткою?

-Ну, ти даєш! – вигукнула Люда, подруга Поліни Василівни. – Лізти у стосунки молодих – невдячна справа. Тим більше, якщо, як ти кажеш, Андрій закоханий. Та й чи потрібен шопінг з тобою тій невістці, яку б ти хотіла?

-Ну, не скажи, – відповіла Поліна. – Є такі, які дуже стараються, щоб сподобатися свекрусі. Так що…

-Ну, на раз-другий, може, – не стала сперечатися Люда. – Але молоді дівчата вважають за краще шопінг з подружками. Слухай, а якщо спробувати долучити дівчинку до моди? Хоча, насправді я не радила б тобі. Зрештою, вона житиме з Андрієм, а не з тобою. А в салон або магазинах я тобі компанію складу.

Люда говорила розумні й правильні речі. Проте Поліна Василівна не втрачала надії розлучити сина з Діаною.

У понеділок, коли Андрій поїхав працювати, Поліна Василівна пішла по продукти. Коли вона виходила з невеликої крамнички, то зустрілася в дверях з Жанною, попередницею Діани.

Між ними були теплі стосунки, і дівчина привітно привіталася з нею.

-Привіт, Жанночко! Який сюрприз! – відповіла та.

-Я теж рада вас бачити!

І тут Поліна Василівна зрозуміла, що треба робити.

-Жанно, ти час маєш?

-Так, – відповіла колишня Андрія. – А що?

-Щось мені захотілося кави, а йти самій в кав’ярню нудно.

-Ясно! – засміялася Жанна. – Чому б і ні?

-Як у тебе справи? – поцікавилася Поліна Василівна.

-Та нічого, потихеньку, – знизала плечима дівчина. – Як Андрій?

-Андрій! – закотила очі жінка. – Бідолашний хлопчик так важко переживає ваше розлучення, що в мене слів нема!

-Так? – недовірливо перепитала Жанна. – А я чула, у нього нова дівчина, з якою він мало не одружуватися збирається.

-Я тебе прошу! Бачила б ти цю дівчину!

-Що, все так погано?

-Не те слово! З’явилася в якійсь бабусиній кофті, джинсах та кросівках. Ні зачіски, ні макіяжу! Навіть не уявляю, де він її взяв?

-Ого! – здивовано вигукнула дівчина. – Мені завжди здавалося, що Андрієві подобалися зовсім інші дівчата.

-А я про що? – округлила очі Поліна Василівна. – Знаєш, Жанночко, я думаю, що він з нею, на знак протесту!

-Протесту проти чого? – здивовано нахмурилась Жанна.

-Та він тільки про тебе й говорить! Ось і зв’язався з цією Діаною. Мовляв, красуня Жанна відкинула, так я зустрічатимуся з непоказною дівчиною.

-Хм, – знизала плечима дівчина. – У ваших словах, звісно, ​​щось є, але… Ви впевнені?

-Та на сто відсотків! Інакше чого йому про тебе говорити?

-Теж вірно. Ну і що робити?

-Як це що?! Все очевидно – рятувати ваше кохання!

-Так, а як же ж його рятувати? – посміхнулася Жанна.

-Простіше простого! – пирхнула Поліна. – Ти пам’ятаєш, що в Андрія через два тижні день народження?

-Звичайно, пам’ятаю, – зітхнувши, відповіла вона, і Поліна Василівна зраділа – а дівчина ж переживає розлуку таки!

-Так у чому справа? – підморгнула жінка. – Приходь.

-А хто мене запрошував?

-Я тебе запрошую. А Андрію необов’язково про це знати. Мовляв, була недалеко, от і вирішила зайти. Нехай Андрій подивиться на вас, порівняє та й зрозуміє, яку дівчину втратив…

…Мати і син снідали, і Поліна Василівна, як би між іншим, поцікавилася:

-Як справи у Діани? Щось вона не заходить.

-Справи у Діани нормально, – відповів Андрій, задоволений, що мати цікавиться його коханою дівчиною. – А не заходить вона тому, що в неї сесія. Ну і ще одне заняття.

-Що за заняття?

-Діана допомагає центру, де живуть бездомні тваринки. Волонтерка.

-Он як! Але, сподіваюся, на твоєму дні народження вона буде?

Поліна Василівна й справді на це сподівалася, але, зрозуміло, в неї з цього приводу були свої міркування.

-Ну, звісно ж, буде! – відповів син і, поцілувавши матір, додав:

-Все, мамо, я пішов…

…Через два тижні Поліна Василівна знову простояла пів дня біля плити. Вона любила і вміла готувати, і сьогодні планувала здивувати гостей по повній програмі.

Іменинник запізнювався. У Андрія були якісь невідкладні справи на роботі, і тепер він поспішав додому.

Поліна Василівна одяглася в елегантну шифонову сукню. А поки вона роздумувала, чи не доповнити вбрання пояском, у двері подзвонили.

Подивившись у вічко, Поліна Василівна побачила, симпатичну худорляву, стильно одягнуту дівчину у супроводі, схоже, дуже цікавого чоловіка.

-Хто? – запитала хазяйка квартири.

-Це я, Діана!

Ця мініатюрна симпатяшка – Діана? Чи не розіграш це?

-Здрастуйте, Поліно Василівно! – усміхнулася дівчина. – Це мій дядько, він допоміг мені донести коробку!

-Так-так, я зараз піду! – поспішив запевнити чоловік років п’ятдесяти.

-Шкода, – щиро сказала Поліна Василівна, не зводячи очей з чоловіка. – Може б лишилися.

-Та якось незручно, – зніяковів він.

-Та облиште! Їжі вистачить на всіх.

-Дядьку Борисе, ну, може, справді, залишитеся? – запитала Діана. – Якщо запрошують?

-Ну звісно! – вигукнула Поліна і звернулася до Діани: – До речі, а що за коробка?

-Коробка-сюрприз, – пояснила вона. – Я відкриваю коробку, а з неї спочатку вилітає велика куля… Одним словом, самі побачите!

Поліна Василівна, округливши очі, дивилася на Діану і не могла повірити своїм очам. Волосся дівчини було акуратно підстрижене і злегка завите на кінчиках.

Блузка й спідниця красиво облягали худорляву фігурку, а високі підбори робили Діану вищою.

Легкий макіяж підкреслював молодість і свіжість шкіри. Гарна ж!

Вони прибрали коробку у залу, де, власне, й було накрито іменинний стіл. А коли почувся скрегіт ключа в замку, Діана поспішила до коробки.

Коли Андрій увійшов у кімнату, з ошатної коробки вилетіла велика кулька з його фотографією і написом:

«З днем ​​народження, коханий!»

Слідом за великою кулькою вилетів каскад різноманітних кульок меншого розміру.

-Чудовий сюрприз! – щиро сказав Андрій. – Спасибі кохана!

-А вони чудово виглядають разом! – несподівано для себе подумала Поліна Василівна.

Втім, її значно більше цікавив Борис. Але коли жінці спало на думку, що він може бути одружений, вона зажурилася.

-А це ми зараз і дізнаємося!

-Борисе, а вас вдома не шукатимуть? – запитала Поліна Василівна.

-Ні, нікому мене шукати, – спохмурнів він.

-Ну і чудово!

Вибравши хвилинку, Діана шепнула потенційній свекрусі, що дядько вдівець. Та розуміюче кивнула.

Іменини тривали. У двері подзвонили.

-Ти когось чекаєш? – запитала Поліна Василівна сина і тут же запнулася. Жанна! Вона зовсім забула про колишню подружку сина.

-Жанна? – здивувався Андрій, побачивши на порозі колишню кохану

-З днем ​​народження, Андрію! Я була тут неподалік, – сказала Жанна, скромно опустивши очі. – Але якщо ти скажеш, я піду.

-Та годі тобі, чого вже. Проходь.

Жанні дали тарілку і столове приладдя, а вона, своєю чергою, розглядала суперницю.

З нагоди дня народження колишнього хлопця Жанна одяглася дуже відверто.

Жанна почала активно налягати на ігристе, а за через години почала кокетувати і з Андрієм, і з Борисом.

Поліна Василівна відкликала її вбік і тихо сказала:

-Жанно, вибач, але тобі краще піти.

-Що? – вигукнула та. – Чи не ви мене сюди покликали? Хто казав, що хоче, щоб Андрій порівняв мене і цю, як її там, Діану? До речі, не така вже вона і погана!

-Від тебе, мамо, я такого не чекав, – почувся голос Андрія.

-Сину, ти все неправильно зрозумів, – виправдовувалася Поліна Василівна.

-Все він правильно зрозумів! – реготала Жанна. – Матуся вирішила позбутися небажаної невістки! Сміхота!

Останні фрази долетіли до Діани, і вона насупилась.

-Діано, ми йдемо! – оголосив Андрій.

-Але куди? – Поліна Василівна ледь не плакала. Господи, ну, як же безглуздо все вийшло!

-А хоч куди! Борисе, ви з нами?

-Так, звісно, – зітхнув він. У голосі чоловіка почулося розчарування.

Вони поїхали до Бориса.

Мама, яку він, без перебільшення, обожнював, виявилася інтриганкою. Виробити таке, та ще й у день народження єдиного сина!

Поліні Василівні теж було несолодко. Випровадивши Жанну і прибравши зі столу посуд, вона, сподівалася швидко заснути. Але сон не йшов.

Жінка тихо заплакала. Поліна Василівна так і не заплющила очей. А вранці вона зателефонувала синові. Скинув! Вперше в житті Андрій скинув її дзвінок!

-Андрію, але мама ж хвилюється, – зауважила Діана.

-Нехай похвилюється, – сказав хлопець. – Після того, що вона зробила!

-Андрію, але ж, по суті, нічого страшного не трапилося, – переконувала його дівчина. – Ну, не сподобалася я Поліні Василівні з першого разу. Досить поширене явище. І якщо хочеш знати, я й сама це зрозуміла. Та й виглядала я справді не найкращим чином.

-О! Чудово! – сплеснув руками Андрій. – Ти її ще й виправдовуєш! А тоді ти всього лише не встигла переодягтися і привести себе в порядок після роботи волонтеркою, – буркнув Андрій. – І це не причина, щоб плести інтриги. Борисе, можна я у вас поживу? Поки не знайду квартиру.

-Та живи, звісно, мені не шкода, – відповів дядько Діани. – Але ховатися від матері – зовсім не діло це.

-Ну, не можу я зараз із нею спілкуватися! – благав хлопець.

-Як знаєш, – знизав плечима Борис.

Через три дні, коли Андрій приїхав з роботи, на порозі квартири Бориса з’явилася Поліна Василівна.

-Синочку, тільки не виставляй мене! – благаюче промовила мати. – Я знаю, що моєму вчинку немає виправдання, але… Пробач мені, га?

-Вже пробачив, – відповів Андрій і обійняв матір. – Якщо чесно, мені тебе дуже не вистачало.

Борис делікатно вийшов із кімнати…

…Минуло півроку. Наречений і наречена виходили з РАГСу, і гості щедро осипали їх пелюстками троянд.

-Ти сьогодні, як лялечка! – вигукнула Поліна Василівна, із захопленням дивлячись на невістку. – Ти – найкрасивіша невістка, яку тільки можна уявити! Але головне, ти гарна ще й душею.

-Дякую вам, – зворушено відповіла Діана.

До речі, Поліна Василівна теж готувалася йти під вінець.

Вони з Борисом остаточно зрозуміли, що не можуть один без одного…

КІНЕЦЬ.