Сама я з дитячого будинку батьків своїх ніколи не бачила. Зате зустріла хорошу людину, ми разом майже два роки, він зробив мені пропозицію. Нині живемо у його квартирі.

Перший час мене все влаштовувало, він все ж таки оnлачує мої курси з програмування, тому що вищу освіту я здобути не змогла, але заробляти все ж таки треба.

Я намагалася догодити своєму чоловікові. Стала щоразу ідеально вигладжувати йому сорочки, прати щодня, готувати незвичайні страви, щоби щодня було щось новеньке, а не прості макарони, як у багатьох. Чоловік був радий, але в останній час через уроки у мене стало мало часу.

Я не встигаю тепер весь день стояти біля плити та кулінарні шедеври йому готувати. Чоловік почав помічати мої промахи, почав робити зауваження. А мене це вже дістало. Таке почуття, що я в нього домробітницею працюю.

Щодня вимагає, щоб я проводила вдома повне прибирання, ніби я не дружина, а персонал. Коли я висловлюю своє невдоволення, то він нагадує мені, що я живу за його рахунок, навчаюсь і харчуюсь за його rроші. Тут він має рацію, але в мене таке почуття, що я nродала сама себе в рабство, заради простих людських благ.

Я так втомилася, що як закінчу своє навчання на програміста, потім піду від нього. Зараз йти було б нелогічно, я не маю таких rрошей, щоб зняти окреме житло. Залишилося лише дотерпіти до закінчення навчання.

КІНЕЦЬ.