Олена та Андрій жили у маленькій квартирі. Квартира дісталася Олені від батька, а йому від його матері, бабусі Олени.

З матір’ю батько розлучився давно, майже одразу після народження другої її сестри.

Олена тоді пішла до першого класу і пам’ятає, як батьки весь час сварилися. Пізніше вона зрозуміла, що молодша сестра не дочка її батька. Мати постійно кудись йшла. Сестру залишала на Олену.

А потім пішов батько. Олену він дуже любив. Щовихідних він забирав доньку. Вони разом гуляли, ходили в гості до бабусі. Добре проводили час. Мати зустрічам не заважала. Дочка її була одягнена, взута плюс аліменти, її все влаштовувало. До того ж, залишивши батько, залишив квартиру, взяв лише свої особисті речі. Але свою частину він залишив Олені. А це половина квартири.

Мати відразу після розлучення привела чоловіка, батька її сестри Марії. Вони почали жити разом. Часті застілля вітчима, Олена не переносила і часто йшла до бабусі. Бабусі не стало, коли Олені виповнилося вісімнадцять років.

Після чергової сварки з матір’ю та вітчимом Олена пішла від них. Батько все ще допомагав дочці. Він не мав своєї сім’ї, жінки були, але пов’язувати своє життя він більше ні з ким не став. Жив батько у передмісті. Раніше там був старий будинок бабусі. Настільки старий, що його довелося знести і збудувати новий. Будинок був схожий на звичайну дачу, але з усіма зручностями. Там він і став жити, квартиру віддав Олені.

Олена та Андрій одружилися на останньому курсі інституту. Зробили ремонт у квартирі.

І тут до неї сестра почала приходити. Вона вже навчалася на останньому курсі коледжу. Раніше не спілкувалися майже як Олена з дому пішла. А тут часто забігає. Розмовляє, жартує.

– Давай я тебе після роботи зачекаю. Разом погуляємо. Мені набридла компанія твоєї сестри, – сказав одного разу Андрій.

Олена здивувалася, але погодилася. Сестра приходила дуже часто, а останнім часом ще залишалася на ніч двічі. А кімната у них одна. Правда, на кухні диван, але не зручно. Андрію вночі не вийти, ні попити, ні в туалет.

– Олена. Я тобі одразу все скажу. У мене з нею нічого не було і не буде. Але я не хочу її бачити. Ти приходиш з роботи пізніше за мене. Хоч і ненабагато. Я приходжу, вона біля дверей. Вона твоя сестра, і, звичайно, я запрошую її. Але останнім часом вона до мене залицятися стала. Позбав мене від її компанії. Мене вона не розуміє.

– Я поговорю з нею.

Відкладати Олена не стала. Тільки-но вони повернулися додому, а на порозі Марія.

– Ти, звичайно, мені сестра, але в нас місця мало. Отже, на ніч більше ми тебе залишати не зможемо. Та й живеш ти не так вже й далеко. І взагалі ми одружилися нещодавно, хочемо усамітнення. В нас своє життя. Якщо хочеш, то можна зустрічатися у мами чи в кафе.

– А я не до тебе й приходила. Мені Андрій подобається. Ми любимо один одного.

– Ти обманюєш, – вигукнула Олена.

– А ось і ні. У нас дитина з ним буде, – раптом сказала Марія.

– Цього не може бути, – втрутився Андрій, – ти чого взагалі хочеш?

– Буде. А якщо хочете, щоб я від вас відчепилася, то половину квартири, де мати живе, мені віддайте. Адже вона, Олено, тобі належить. Багата ти наша.

– То тебе мати навчила? Ану розповідай все.

– Ні. Вони разом із батьком мені розповіли. А я вже сама вирішила. Ну як щодо квартири. Тобі й цієї вистачить, та ще й у твого батька дім є. Теж тобі дістанеться. Навіщо тобі стільки?

– А ти попроси, щоб мати переписала свою частину на тебе. Ось і в тебе буде половина.

– Та вона вже моя.

– Ось і радій.

– Але ж у мене життя особисте має бути. А яке з ними життя?

– Але ж у тебе є половина.

– Толку від цієї половини. Вони там живуть.

– Я зрозуміла, ти хочеш отримати всю квартиру та виставити батьків.

– Вони мене вже дістали. Туди не ходи, з тим не дружи, там не гуляй.

– Я навіть не чекала такого від тебе. А Андрій тут до чого?

– Та взагалі ні до чого. Я просто подумала, що скоріше мені половину квартири віддаси. От і все.

– І тобі маму не шкода? Батька?

– А чого їх шкодувати? Мати все лише для нього. Він гульбанить, бо нездужає. Каже недовго лишилося?

– Ну добре, батька твого не стане, от і залишишся з матір’ю.

– Не хочу я з нею. Я сама хочу. Ти ж сама. Не лишилася з нами.

– Як тебе сестро понесло? Мені твій батько не рідний, до того ж, він мене не виховував. Скільки я знаю, він увесь час гульбанив. Я через нього й пішла. А з мамою так не можна. Вона мама.

– Мама. Проміняла мене на чоловіка. Все йому. А моє особисте життя?

– Я не знаю, що там у вас відбувається. Але ти одягнена пристойно, їсти є що. Працюєш вже. Чого тобі треба?

– Квартиру. Я хочу свою квартиру. У тебе є. А в мене лише половина.

– Все в тебе буде. Але так з матір’ю робити не можна.

– Ось і забирай її собі.

– То ми взагалі не домовимося. Батько твій живий. Тож ні про що не може бути й мови.

– А потім що?

– А потім побачимо.

Батько Марії протягнув недовго. Приблизно півроку після цієї розмови. Мати почала гульбанити, вона й раніше полюбляла, але біда посилила все. Довго вона теж не протягла, з таким образом життя. Після прощання Марія одразу до сестри з розмовою прийшла.

– Що робити будемо? Віддаєш мені квартиру? У мене боргів повно. Віддавати треба.

– Ти хочеш квартиру за борги віддати?

– А що такого? У тата виявляється від бабусі квартира є, а я й не знала. Але вона без ремонту вся. Її дорого не продаси, а знімати ніхто не хоче. Та й борги там із комуналки. Піду туди. Може, ремонт зроблю, якщо грошей вистачить.

– Як можна нормальну квартиру проміняти на квартиру без ремонту. Продай краще ту.

– Та вона втричі менша за цю коштує. А ще борги.

– Добре. Квартиру продаємо. Свою половину я тобі не віддам. Її мій батько заробив. А потім вже нам із мамою залишив. Тобі це не допоможе.

– Що ж ти за така сестра!

– Як у такому віці можна мати такі борги? Ти тільки жити починаєш.

– Я жити хочу добре і красиво прямо зараз, а не працювати. Я продам та поїду.

– Тебе вже не виправиш. Я згодна на продаж квартири.

Квартиру продали. Марія не переїхала до старої батьківської квартири. Вона її теж продала. Звичайна квартира, батьки її здавали. Боргів у неї не було. Вона всіх обманула. Виїхала з хлопцем у Київ. Працювати не хотіла, а гроші мають властивість закінчуватись.

Грошей немає, молодик покинув.

Минуло близько п’яти років. Якось Андрій прийшов і сказав, що бачив Марію. Вона його впізнала, але швидко пішла. Виявилося, що вона повернулася до рідного міста. Живе з якимсь старим чоловіком.

Олена знайшла її, запропонувала допомогу.

– Багато ти розумієш у житті, сестро. Цей зараз на той світ піде, а квартира моя. Він заповіт написав. Все легально. А я продам і мене ти більше не побачиш. Все. Іди.

Олені сестру шкода, молода, а живе не зрозумій як. Від допомоги відмовляється. Та й допомагати їй собі дорожче вийде. Ось така сестра.

КІНЕЦЬ.