Нещодавно трапилась не дуже приємна ситуація, яка пов’язана із моїми старими знайомими.

Річ у тім, що зі своїм чоловіком я орендую невеличку квартиру на околиці міста. Так, звичайно, це не зовсім зручно, але в цілях економії можна й так пожити. Також площа нашого житла є дуже маленькою.

Поки ми проживаємо лише удвох та не плануємо вагітність, то я взагалі не бачу сенсу переплачувати за комунальні послуги в величезній квартирі.

І ось тижнів зо два тому мені зателефонувала колишня однокласниця. Спочатку розпитала про життя, дізналась як живу, що роблю. А потім перейшла до справи. Із своїм чоловіком вона за два дні мусить приїхати у справах до міста.

Почала розповісти, що їхати їм більше ніж 230 км і дорога буде довгою, повернутись назад в той самий день не встигнуть, зупинитись немає де. Ну, от із цього всього я зрозуміла, що Аліна напрошується до нас переночувати.

Та я відразу розповіла, що у нас дійсно нема де розташуватись. Навіть, якщо вони захочуть на підлозі лягти, то навряд чи так вийде. Тому сказала, що можу їх зустріти, провести, куди потрібно, посидіти, поговорити за горнятком кави, але приютити в себе ну ніяк не вийде. Нехай шукають інший варіант.

І от настав день їхнього приїзду. Я наготувала повен стіл їжі, поприбирала у своєму помешканні, навіть чоловік мені допомагав. А потім ми зустріли гостей, посиділи, чудово провели час.

Сиділи ми так за тим столом до пізнього вечора. Я вже й не знала, що робити. Напевно, вони надіялись, що все ж я запропоную залишитись у нас, якщо навіть не планували вставати та кудись іти. Пробила майже опівніч і я зрозуміла, що так можна й до ранку сидіти. Страшенно захотілось спати, тому я запропонувала подрузі забронювати номер у готелі. І вони пішли.

А тепер я сиджу і думаю, чи бува не образились на мене друзі. Але як я могла зробити по-іншому? Вони ж самі бачили, що розміститись ніде.

КІНЕЦЬ.