В маленькому селі, де я народилася, люди зараз орають городи, згрібають опале листя, все підготовлюють для того, щоб навесні саджати картоплю та грядки, а моя мама не хоче цього робити, каже, що втомилася давно.

Зараз моя мама щодня телефонує мені, говорить, що вже немолода, важко самій в селі. Взимку будуть сильні морози, то вона сказала, що втомилася топити в грубці, а газу у неї немає.

Вона майже щодня дзвонила мені, просила, щоб ми з чоловіком забрали її до себе в місто.

Зараз мама щодня обіцяє мені дивитися за дітьми і шукати собі якийсь підробіток, вона каже, що в місті людям легше живеться. Мама в цьому просто переконана, а пояснювати її щось зараз сенсу немає.

Їй зараз 64 роки, вона ще не стара людина, її сусідка і в 71 рік все сама робить, бо чоловіка давно не стало, син і донька приїжджають до неї з сім’ями по можливості і вона своїм дітям не набридає, не проситься до них, а навпаки, каже, що поки ще ходить, то житиме в селі, в місто вона жити не хоче. Ще любить поратися на городі, хоча діти відмовляють її від цього, та марно, вона все життя звикла працювати біля землі і каже,

Моя мама ж ще не дуже стара жінка і мій чоловік говорить, що вона ще цілком може впоратися сама в селі біля хати. Але вона вже майже пів року просить мене, щоб я забрала її в місто до себе.

Але ж ми з Андрієм і двома доньками живемо в двокімнатній квартирі. Куди я її заберу, тим паче у нас теж опалення може не бути цього року і нам ще самим доведеться їхати в село, адже там грубка в мами є, плита та піч.

Але вона не розуміє, говорить, що готова спати на кухні. Але я навіть не уявляю, як це може бути. Що це за життя?

Я її вмовляю щоразу, щоб вона мене зрозуміла, я обіцяю, що доглядатиму її на старості, коли прийде час, але зараз забрати її до себе не можу, адже маю сім’ю, їй ніде жити у нас, в такому віці.

Щиро кажучи, я вважаю, що в такому віці батьки ще мають жити самі, якщо вони для себе ще можуть самі все зробити, і не заважати своїм дітям. Звісно, що я мамі про це не кажу, адже вона ніколи не зрозуміє, лише образиться на мене.

Мама ще колись ніби розуміла мене, а цієї осені сказала різко, що ні картоплі, ні грядок садити не буде, город навіть не орала. Козу свою та кури продала жінці з сусіднього селі і вже пакує торби.

Я вже сили немаю. Не знаю, як мені говорити з мамою, щоб вона мене зрозуміла? Я вже не знаю, як мені діяти? Зараз такі важкі часи, самі не знаємо, як бути далі, а тут ще й мама з села. Мама раніше такою не була, лише з віком такою стала.

Фото ілюстративне.

Джерело