Моя рідна сестра Ярослава, як тільки вийшла заміж, то пішла жити до своїх свекрів, а я залишився жити в батьківській хаті з татом і мамою.

Ярославі жилося в чужому домі дуже непросто, це було видно. Свекор та свекруха її так і не прийняли за рідну людину.

Прожила сестра там так десь 5 років, діток у них з чоловіком не було, не склалося з цим. Втомившись від важкого життя і постійних докорів свекрів, Ярослава вирішила поїхати в Італію, там давно працювала їх сусідка. Ольга привозила з-за кордону дуже добрі гроші, будувала велику хату.

Моя сестра вирішила і собі заробити добру копійку на своє власне житло, адже знала, що нічого просто так у неї в цьому житті не буде.

Влаштувалася вона до хорошої сеньйори, з цим жінці дуже пощастило, бо сеньйора мала спокійний характер, а коли дізналася про непросте життя моєї сестри, то дуже шкодувала її.

Ярослава заробляла гарні гроші, ще й по наших мірках, відсилала майже все до копійки своєму чоловікові, щоб той будувався.

Іван й дійсно всі гроші вкладав в хату. Звів такі хороми, поки жінка гарувала з-за кордоном, що всі люди заглядалися в селі, адже все там було до ладу, гроші не шкодував ні на що.

Минали рік за роком, і до Ярослави якось подзвонила та сама сусідка, яка колись привезла її в Італію. Сусідка схвильовано стала розповідати, що в її хаті чоловік господарює з якоюсь жінкою на подвір’ї їхньої хати.

Ярослава, відпросившись в сеньйори, поїхала додому, але свекри її навіть на поріг не пустили. Виявляється, що чоловік їй казав неправду всі ці роки, він говорив, що частину свого обійстя мати переоформила на нього, тому будував їх хату поряд з батьками. Але все належить свекрусі. Моєї сестри там, виходить, зовсім нічого немає.

За ті гроші, що вона висилала, чоловік будував хату на земельній ділянці своїх батьків.

Тоді сестра прийшла до мене. Але поки вона працювала за кордоном, я з дружиною догледіли батьків, маємо двох діток. Нам шкода мою сестру Ярославу, але моя дружина не хоче, щоб вона жила з нами, бо батьків доглядати не допомагала.

Сестра в нас переночувала, а потім ми з дружиною покликали її на кухню. Ми сказали їй, що поки ще має здоров’я, хай їде назад в Італію, заробить в сеньйори ще й на маленьку хату в нашому селі. Бо інакшого виходу ми тут не бачимо. А що я міг сказати сестрі? Адже у мене своя власна сім’я, таке воно життя. Хіба я можу їй чимось допомогти?

Фото ілюстративне.

Джерело