Так уже заведено, що квартира дістається тому, хто доглядає батьків, та мій батько все одно вирішив заповісти квартиру молодшому сину попри те, що ми з чоловіком його доглядали після інсульту.

Ще з дитинства склалося так, що Андрію батько завжди приділяв більше уваги. Він дуже хотів сина та коли народилася я, дуже розчарувався. Мама казала, що він навіть до колиски не підходив, коли я була маленька, нервувався, коли я плакала, згодом зовсім не проводив зі мною час, не навчив захищатися від розбишак.

Зате коли народився Андрій, батько відмічав це три дні в місцевому шинку. Купив йому відразу велосипед, активно брав участь в його вихованні. Коли Андрій трішки підріс, то батько завжди скрізь брав його з собою: в гараж, на риболовлю, до магазину, у місто.

Я була наче Гуляйполе, ні у кого до мене не було діла. Мама постійно була зайнята, коли я намагалася їй допомогти, то вона казала, щоб не заважала, адже нічого не вмію, а вчити мене у мами немає часу.

Зараз уже мами не стало, у батька стався інсульт та тепер він потребує постійного догляду. Ми забрали його до себе, в його квартирі поселили квартирантів, а на виручені гроші купували для батька ліки.

Андрій усе своє життя провештався у пошуках себе. То він за кордоном був, то працював у сусідній області, то був безробітний, то в цивільному шлюбі жив. Нещодавно повернувся та поселився у квартирі батька, квартирантів довелося виселити та тепер ми втратили пасивний дохід, який йшов на ліки.

Купуємо ліки для батька тепер своїм коштом, Андрій гроші не дає, бо він тимчасово безробітний. Я вже втомилася слухати, як батько розповідає який у мене чудовий брат. Чомусь той чудовий брат жодного разу не навідав хворого батька. Вони спілкуються лише по телефону.

Якось я почула, що батько в телефонній розмові обіцяє заповісти квартиру Андрію. Це вже стало останньою краплею, я попросила дати мені слухавку та сказала:

– Андрію, раз ти спадкоємець квартири, то будь добрий, візьми таксі та перевези батька у свою квартиру. Будеш його доглядати, як годиться. І ще одне, тобі доведеться піти на роботу, щоб купувати ліки.

КІНЕЦЬ.