Коли я познайомилась зі своїм першим чоловіком, то ще навчалася в школі. Моя мама навчала мене одягатися охайно, якщо кудись йдеш. Вдома ми одягалися в старий одяг. Часто він виглядав так, що його б уже викинути на смітник та мама забороняла, казала, що іншого немає, тому потрібно ходити в цьому. Мені було соромно показатися перед кимось в такому одязі. Зате в шафі роками міг лежати одяг “на вихід”, та спідня білизна “до лікаря”.

Я виросла та звички мої не змінилися. Попри те, що тепер я могла дозволити собі купити одяг, вдома я ходила в старому страшному одязі. Саме така звичка й зруйнувала мій перший шлюб. Володимир був моїм однокласником та поки ми зустрічалися, додому я його ніколи не запрошувала. Згодом ми одружилися та почалися сірі будні. Володимир дуже швидко в мені розчарувався, сказав, що я з чарівного лебедя перетворилася на гидке каченя. Мені це було дуже образливо та я почала над собою працювати уже після розлучення.

Часом я перегинала палку, але звичку було вже не змінити. Вдома я мала навіть кращий вигляд, ніж поза домом. Це займало дуже багато часу та сил, але страх залишитися одною до кінця своїх днів взяв гору.

Згодом я знову вийшла заміж, у мене народилася донечка, я цілодобово крутилася наче дзиґа для того, щоб створити ідеальну картинку. Часто доводилося жертвувати сном. Проте в результаті я отримала ідеальний зовнішній вигляд та донечку, яка була схожою на лялечку. Усі знайомі та друзі заздрили мені та моєму чоловіку.

Одного разу я зустріла на вулиці Володимира. Він йшов з якоюсь жінкою, яка по всіх параметрах програвала мені. Він привітався, дивлячись на мене широко розплющеними очима, а потім ще довго дивився мені вслід. Я це відчула. Так, заради цього погляду я стільки старалася. Та тапер можна видихнути.

Яким же було моє здивування, коли це пластмасове життя не принесло мені щастя. Мій новий чоловік спочатку з усіх сил старався відповідати моєму зовнішньому вигляду, а одного разу зірвався та сказав, що він дуже втомився від постійного наведення марафету. А він хоче просто насолоджуватися життям, можливо, часом не ідеальним, але справжнім. Хоче у свій вихідний повалятися в ліжку до обіду, а не бігти з самого ранку у ванну та хоча б на деякий час не хвилюватися за свій зовнішній вигляд.

Знайшов собі просту жінку, та став жити з нею. Коли я поглянула на неї, то не побачила ні краси, ні стилю, звичайна собі середньостатистична жінка, яка може дозволити собі ходити вдома без макіяжу та не відвідує регулярно косметолога.

А я знову залишилася одна. Купа грошей та часу були витрачені даремно. Я не розумію, що зробила не так.

І що тим чоловікам потрібно?

КІНЕЦЬ.