За пару десятків років шлюбу, у нас із дружиною було все, про що ми могли тільки мріяти: розумні та гарні діти, власний будинок, з усіма зручностями, які ми з дружиною обирали, без допомоги будь-кого.

Загалом все це у нас є завдяки рокам старання. Адже і я, і моя дружина наро дилися не в найблагополучніших сім’ях, і, якби ми просто сиділи склавши руки, ми б зараз обидва тухли на сміттєзвалищі, але ми не хотіли так жити. Ради нас, і наших тоді ще майбутніх дітей в першу чергу, ми побудували краще майбутнє, ніж зараз і насолоджуємося. Але без поrаних новин не обійшлося: вся річ у моїй тещі.

З батьками дружини я дружив добре, навіть дуже, тому новиною про кончину тещі я був скоріше засм учений. Тоді тесть залишився один, а людиною він був зовсім слабким до тих років… постійно прикутий до ліжка, тож ми з дружиною забрали його до себе, щоб доглядати його. Разом із тестем до нас перебрався і пес тещі – маленький тер’єр.

Хоч він і був невеликих розмірів, але був дуже неслухняним, гриз все і вся, але я на нього не лая вся, адже його горе, втрату коханої людини, мені було не зрозуміти.

Тут мій син згадав, що він має подругу, яка якраз навчається на кінолога. І ось, на день я залишив Дружка у цієї дівчини, а наступного дня kолишнього Дружка і не впізнав. Новий слухняний серйозний Дружок був зовсім іншим собакою.

Адже дівчина, за її словами, і не намагалася; вона просто подбала про нього день, і за день собака зрозуміла, що їй можна довіряти, і змінила своє ставлення до людей. Було б у світі більше таких вірних людей, як Дружок, світ був би набагато чистішим і кращим.

КІНЕЦЬ.