Поки ми ще не були одружені, жили із Дмитром окремо. Він пропонував з’їхатися ще до весілля, але я була nроти. Нарешті одружившись, ми були щасливі, що відтепер ділитимемо побут і все робитимемо разом. Але з першого дня спільного життя я зрозуміла, що з Дімою мені буде важко.

На його думку, в будинку є чоловічі та жіночі обов’язки, і займатиметься він лише своїми. Я багато разів намагалася довести йому, що так звані «жіночі» обов’язки в кілька разів перевищують чоловічі, і що ними потрібно займатися щодня. Адже протирати пил доводиться набаrато частіше, ніж лагодити кран.

Діму це ніяк не турбувало, і я зрештою відступила, адже не хотіла через такі дрібниці сва ритися. Натомість вирішила, що виконуватиму свої обов’язки в півсили, а готуватиму тільки те, що, відповідно, готується швидше. Але одного разу Діма повернувся додому і оголосив: -Ми з мамою порадилися і вирішили, що ти не дуже гарна господиня.

Тобі потрібно більше часу приділяти дому. -А нічого, що ми працюємо практично однаково? Нічого, що я вкладаю до бюд жету стільки ж грошей, як ти? -Ти в основному куnуєш вже готові страви і лише розігріваєш їх.

-Так, тому що після роботи у мене не буває сил. А ти хоч раз розігрів для мене їжу? -Це жіночий обов’язок. -Тоді я запропоную тобі такий варіант: я йду з роботи, весь день сидітиму вдома. У такому разі я і забиратися буду ретельніше, і готуватиму стану тільки свіжі страви.

-Якщо ти зробиш так і мені доведеться утримувати тебе все життя, то ми роз лучимося. Ось тобі й поворот! І що мені тепер робити? Як зберегти сім’ю, якщо мій чоловік не намагається чимось доnомогти мені, стоїть на своїх принципах, але іноді йому доводиться кілька разів нагадувати про те, що у ванні потрібно поміняти лампочку.

КІНЕЦЬ.