З Ірою я познайомився у музичній школі. Дівчинка із золотими кучерями відразу запала мені в серце. Ми були знайомі лише кілька місяців, але я наважився запросити її на побачення. Вона погодилася, і я був дуже радий. Я, щиро кажучи, трохи переживав, адже дівчина мені дуже подобалася.

До її під’їзду я прийшов трохи раніше, ніж ми домовлялися, ходив сюди-туди з букетом квітів. Поки я на неї чекав, до мене підійшов чоловік, виглядав він як звичайний жебраk. Він попросив у мене заkурити. -Вибачте, я не kурю. Чоловік щось пробурмотів під ніс і пішов. Потім прийшла Іра. Вона радісно прийняла букет квітів, і ми вирушили до кінотеатру.

Коли ми вийшли з будівлі, там я побачив знову того бродягу. Він спостерігав за нами і вдавав, що чекає на когось. Потім з Ірою ми гуляли та балакали. Мені з нею було дуже комфортно. Коли ми сиділи в кафе, я знову побачив того чоловіка за вікном. Я подумав, що, мабуть, він просто голодний, тому за нами стежить.

Попросив Іру почекати, а сам купив у кафе пиріжки та відніс чоловікові. Він подивився на мене і, посміхнувшись, подякував. Побачення пройшло чудово, мені зовсім не хотілося розлу чатися з дівчиною, але настав час проводити її додому. Вже біля під’їзду до нас причепилась група хлопців.

Вони були старшокласниками та були n’яні. Вони почали чіплятися до Іри, я прикрив її собою і приготувався захищати. Але тут звідкись з kриком прибіг той жебрак. Він зміг налякати хлопців, і вони втекли. А потім повільним кроком попрямував до нас, але послизнувся на льоду і впав. Ми одразу побігли, щоб надати допомогу та подякувати. Коли ми підійшли ближче, Іра здивовано вигукнула: -Тату, чому ти так одягнений?

Що ти взагалі тут робиш? Виявилося, що Віктор Петрович дуже переймався єдиною донькою і вирішив простежити. У процесі своєї секретної оnерації він з’ясував, що я добрий, сміливий, щедрий та уважний, до того ж не nалю. Результатом залишився задоволеним.

КІНЕЦЬ.