Коли моїй дочці було 4, мій чоловік та її горе-батько, Олексій, кинув нас напризволяще. Мені довелося ох, як несолодко. Я працювала на двох роботах, щоб моя Валя спокійно могла ходити в садок і не заглядатись там на іграшки інших дітей. Час минав, жити нам ставало легше.

Поступово я пішла з другої роботи, але це жодним чином не позначилося на нашому з донькою життя. Коли Валі було 8, я зустріла Василя. Ми з ним ніби шукали один одного крізь роки і ось нарешті знайшли.

Василь прийняв Валю як рідну. Коли дочка закінчила школу, той сплатив їй навчання і навіть куnив двійку ближче до універа. Ну не всі кровні батьки здатні на таке.

Так от я часто заглядала до дочки у гості у вихідні. Якось я до неї вирішила зайти, заздалегідь не зателефонувавши… ну так вийшло. Я увійшла до будинку і не повірила своїм очам. На кухні дочка сиділа з Олексієм, з моїм першим чоловіком. Виявилося, що той хворів і наприкінці життя вирішив хоча б попрощатися з донькою, а та його пошkодувала і почала часто до себе кликати,

годувати, напувати і навіть давати йому гроші на всяке. Поки я приходила до тями, Олексій швидkо встав і пішов, не промовивши ні слова. Він знав, що якщо залишиться, сkандалу не уникнути.

Я того дня поговорила з донькою і пояснила їй, що не той батько, завдяки якому вона з’явилася на світ, а той, хто забезпечив їй комфортне життя на цьому світі. Сподіваюся, Валя мене зрозуміла, тому що Олексія я бачити більше не хотіла ні поряд із собою, ні поряд із донькою.

КІНЕЦЬ.