Розумієш, – сказав він мені, – я одружений, моя дружина та діти за кордоном, – а тут я у відрядженні, хотів згадати шкільні роки, сколихнути емоції, ось і написав тобі, не думав, що ти мені відповіси.
Часто кажуть: що маємо – не бережемо, а коли втратимо – плачeмо. До недавнього часу я була найщасливішою людиною на світі: у мене був люблячий чоловік, мої діти виросли хорошими людьми та створили сім’ї. Чого мені не вистачало?
Все почалося з того, що в одній соціальній мережі мені написав чоловік, у якого я ще була закохана в школі. Тоді за ним бігали усі дівчата нашого класу, а я була сором’язливою дівчинкою, яка не посміла на нього і поглянути.
Та ось, не знаю, що на нього найшло, та раптом Кирило написав саме мені та у мене наче земля пішла з-під ніг. Я знову відчула себе закоханою школяркою, почала хвилюватися, думала над кожним повідомленням. А ще я дуже боялася, що мій чоловік про все дізнається. Вперше за все сімейне життя я поставила пароль на телефон.
Наше листування тривало місяць та Кирило написав, що хотів би мене побачити. Я жахнулася, стільки років пройшло, я вже постаріла, а якщо Кирило розвернеться та піде, а якщо він взагалі мене не впізнає?
Зібравши свої заощадження я почала наводити красу: оновила гардероб, зачіску, сходила до косметолога. Чоловік дуже здивувався такому перевтіленню, сказав, що я дуже гарна та жартуючи запитав для кого я так стараюся. Я почала нервувати, думаючи, що він про щось знає та сказала, що у нас скоро зустріч випускників. Що частково було правдою. Така собі мінізустріч, на якій буда лише два випускники.
Настав день, коли ми мали зустрітися з Кирилом, я дуже хвилювалася, ми зустрілися в місцевому ресторані, Кирило прийшов з квітами. Ми згадували шкільні роки, які ми були юні та смішні. Наприкінці зустрічі чоловік зізнався, що був у мене закоханий та не отримав від мене взаємності. нещодавно він повернувся із-за кордону та почав шукати мене. Я відповіла, що одружена, на що Кирило сказав, що він чекатиме на мене усе своє життя.
Ми почали таємно зустрічатися. Я не могла дивитися в очі чоловіку.
Не знаю, що на мене так вплинуло, але одного разу я прийшла додому і сказала чоловіку, що йду від нього. Чоловік не зміг нічого сказати, лише запитав про причину мого рішення. А я відповіла, що давно не відчувала себе коханою, що я жінка і мені це потрібно. Зібрала свої речі та полетіла до Кирила.
Коли мій коханий відчинив мені двері, то дуже здивувався.
– Не потрібно чекати усе життя для того, щоб ми були разом, – на радощах сказала я, – тепер тільки ти і я.
– Розумієш, – сказав він мені, – я одружений, моя дружина та діти за кордоном, – а тут я у відрядженні, хотів згадати шкільні роки, сколихнути емоції, ось і написав тобі, не думав, що ти мені відповіси…
Що мені тепер робити – не знаю.
КІНЕЦЬ.