Весною батьки вирішили продати свою дачу. Їхня старша дочка Віра була дуже рада цьому. Адже вона мала свою сім’ю, і жили вони в місті. Батькам вік та здоров’я не дозволяли старанно працювати на садовій ділянці, у доньки з чоловіком маленькі діти, робота, часу на допомогу батькам зовсім не залишалося. Але після продажу дачі батьків, Віра засмутилася. Вона завжди хотіла дачу саме для відпочинку. Ось вони й вирішили придбати власну дачу.

Довго переглядали оголошення, їздили, дивилися, і нарешті знайшли підходящий варіант із непоганим будиночком. Дачу їм продав один дідусь. Угода відбулася. Будинок був у пристойному стані, придатний для житла, не вимагав термінового ремонту, тому цього літа вони з чоловіком планували зайнятися впорядкуванням самої ділянки. При продажі дід, колишній власник, повідомив, що трохи пізніше забере свої речі та інструменти, що залишилися.

Але з перших хвилин життя на дачі, Василь Петрович став пред’являти претензії. Став господарювати на дачі і відмовлявся йти. Втрутилися навіть сусіди. Після смерті дружини Василь став дуже дивним. Наступного дня, після обіду, подружжя побачило, що в хвіртку заходить Василь Петрович. В руках у нього був маленький кущик. Він мовчки став прилаштовувати його на те місце, де раніше зростав кущ калини. Подружжя не витримало і запропонувало розірвати контракт. Але гроші він відмовився повернути. Вранці Іван рано встав і поїхав до міста. Він працював у будівельній компанії і був на хорошому рахунку. На роботі його колеги зголосилися допомогти йому.

КІНЕЦЬ.