Моя сусідка мати трьох дітей, виховує їх одна, бо чоловік її поkинув. Коли вона ще жила з чоловіком, ми з Машею потоваришували. Тоді їй було простіше . А після розл учення на плечі Маші лягла величезна відповідальність. Їй треба було утримувати дітей та працювати.

За можливості я завжди простягала їй руку допомоги. І нехай діти у неї були більш-менш дорослі, вони все одно потребували нагляду. Восьмирічну дитину можна залишити одну, але їжу вони собі приготувати не могли.

Вона не раз просила мене зайти до них додому, приготувати їжу, допомогти з уроками. У нас із чоловіком дітей немає. Робота у мене дистанційна, і я здебільшого вільна і знаходжусь у квартирі, тому жодного разу їй не відмовила. І ось якось я поїхала до мами на вихідні із чоловіком. Дорогою я різко запанікувала, бо була не впевнена, що закрила на вхідний ключ двері .

Були вихідні, я знала, Марія вдома, тож і подзвонила їй. -Машу, привіт, слухай, ми тут з Колею до села поїхали. А я згадати ніяк не можу згадати зачинила я двері чи ні.

Перевіриш? І тут вона різко почала обурюватись: -Я що тобі дівчинка на побігеньках чи що? У мене своїх справ повно! А потім вона просто скінчила виклик. Я заціпеніла, бо такого стосунку зовсім не чекала. Після цього дня зареклася , що більше їй не допоможу .

КІНЕЦЬ.