Усе своє життя я працював на заводі. Робота була по змінах, особливо важко було після нічних змін. Я ніколи не відмовляв керівництву, коли потрібно було. Та ось мене викликало керівництво, я вже подумав, що мені дадуть премію за сумлінну службу. Нічого мені не дали, керівник сказав, що компанія переживає кризу та вони мене звільняють.

Це зараз зовсім недоречно: у мене діти навчаються в університеті та ще й батьки, які потребують допомоги. Де я у своєму віці роботу знайду? Усе життя працював на одній роботі, тож досвіду у мене більше ніякого немає. Довелося йти працювати вантажником.

Тепер мене чекатиме бідність тому, що пенсія, скоріше за все, у мене буде мінімальна. Тож доводиться відкладати на старість.

Надіюся, що діти мені допомагатимуть на старості років. Адже я їх ростив. Так важко на душі, була б поруч дружина, то підтримала б, а так я один зі своїми проблемами. Дружини давно уже немає з нами.

Образливо, що за мою сумлінну працю мені так віддячили, що я не знаю де подітися. Усе, чого я досяг за все життя, це діти, однокімнатна квартира та старенький автомобіль. Я намагаюся себе заспокоїти тим, що у мене все в порядку зі здоров’ям, діти здорові. Надіюся, що попереду у мене ще будуть позитивні моменти.

КІНЕЦЬ.