Роман того дня як і завжди прямував на роботу через парк. На роздоріжжі двох стежин стояла маленька кав’ярня, де він завжди купував каву. Правда він повертав у першу стежинку, яка вела до виходу у центр, а друга стежина вела до пішохідного мосту.

Так, на одній із лавочок Роман побачив жінку, яка гірко ридала. Він хоч і запізнювався, але підійшов до неї і запитав що ж трапилося такого, що змусило її так сильно ридати.

Жінка не захотіла відповідати. Тоді Роман запросив її пройтися разом по парку та випити кави. Він пригощає.

Вона погодилася. Вони взяли кави і пішли далі. Жінка розповіла, що її покинув чоловік, дитина була сильно хвора і недавно померла. Але останньою каплею стало те, що її звільнили з роботи.

Роман вирішив придбати ще морозиво, щоб жінці стало хоч трішки солодше. За цей час вона щось написала на клаптику паперу. Коли вони попрощалися, жінка простягнула цю маленьку записку Роману в руки.

Роман спішив, тому і поклав записку до кишені. Кожен попрямував своєю дорогою.

Хлопець аж ввечері почитав, що ж там було написано:

Дякую тобі незнайомце. Сьогодні ти мене врятував. Я плакала і була в сильному стресі, мені було складно знайти опору в житті, на яку можна було спертися, але тут з’явився ти і навіть такий маленький жест уваги дав мені стимул і бажання не розкисати. Ти мені показав, що не все так погано. Дякую.

Уявляєте, звичайна чашка кави і морозиво?!

Ніколи не проходьте повз тих, хто потребує вашої допомоги. Навіть, якщо у вас обмаль часу. Всього зайва хвилина може мати неабияку силу і значення.

Роман прочитав ту записку і пустив скупу чоловічу сльозу. Йому було приємно, що в такий звичайний день він зміг простим вчинком зробити добру справу.

КІНЕЦЬ.