Мене звати Ліля, мені 24 роки. 6 місяців тому я стала мамою чудової дівчинки  Кіри. З чоловіком Денисом одружені 3 роки. Ми дуже хотіли стати батьками. Тому коли я дізналась, що вагітна, не тямилась  від щастя.

Ми з Денисом живемо  в однокімнатній квартирі, яку придбали одразу після нашого весілля. Денис старший за мене на 5 років. Працює хірургом в міській лікарні. До декрету я працювала асистеном у стоматологічному кабінеті.

Вагітність проходила доволі легко. Ми готувались до народження нашої дівчинки. Купили ліжечко, дитячий одяг та пелюшки. І вибрали навіть дитячий візочок. Нарешті народилась наша Кіра. Почались батьківські будні з недоспаними ночами, але це було того варте.

Принаймні я так думала. З народженням дочки Денис став нервовий через недосипання. Оскільки у нас однокімнатна квартира, то у нашій спальні стояло дитяче ліжечко.Дочка вночі часто плакала, а Денис не міг нормально виспатись.

У нього відповідальна робота, потрібна кординація та зосередженість. А як бути заосередженим, якщо погано спиш вночі?  Денис знайшов вихід-став спати на кухні. Купив на барахолці “розкладачку”.

Ось так і вийшло, що дитину хотіли обоє, а я була змушена сама глядіти дочку. Ми почали сваритись. У кожного була своя правда. Денис казав, що забезпечує родину, а мені дали декрет, тому я і повинна виховувати дочку. Усі так живуть. Одного вечора Денис після нашої сварки Денис зібрав речі, і поїхав на деякий час до батьків в інший район міста. У них трьохкімнатна квартира, там він зможе висипатись нормально. До нас з дочкою буде приходити.

Приносити продукти, бавитись з дочкою та виконувати подружній обов’язок. Ну а спати буде ходити до батьків, поки дочка не підросте. Такої підлості я не чекала. Невже так може вчинити справжній батько? Якщо його нема поруч у важкі часи, то для чого мені цей чоловік поряд у безтурботні дні? Думаю про розлучення… А як би ви вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.