П’ятнииця, вечір, спішити після роботи немає куди, тому я й вирішив по дорозі додому заїхати на заправку, порадувати свою машинку та і себе смачною кавою в одній із затишний кав’ярень міста.

Так і зробив. Зупинився біля одного кафе та зайняв дуже атмосферне місце біля вікна та став насолоджуватися. Мене здивувало, що вечір п’ятниці, а людей там майже не було. За сусіднім столиком сиділа лише жінка із малою дівчинкою.

Я думав, що відпочину нормально, та не зміг і хвилини просидіти, втома взяла своє, очі почали злипатися. Але заснути мені не вдалось, адже за сусіднім столиком розпочались якісь перипетії.

Дівчинка почала кричати:

– Мамо, я вже просто не можу, мені так набридло доношувати одяг. Як собі, то весь час щось купуєш. То кофтина нова, то штанці, а коли мені щось потрібно, так відразу «у нас нема коштів».

Враження від таких вияснень стосунків у мене були неоднозначні. Напевно, дитина не дуже вихована, якщо дозволяє собі таку поведінку в громадському місці. І заспокоюватись вона й не думала.

– Я хотіла нову курточку на осінь і ту кофту, як у Таньки, а в тебе одні відмовки. Обіцяла, що купиш ще минулого року і переноситься ця обіцянка далі і далі  – продовжувала в істериці мала.

– Будь ласка, доню, заспокойся. Ти не бачиш, що тут є сторонні люди? Поговоримо про все вдома. Ти не знаєш про дорослі проблеми і виставляєш мене поганою матір’ю перед всіма. Скоро ми сплатимо всі заборгованості і будемо жити так, як давно мріяли. Давай, збирайся, ми ідемо.

Жінка встала, одягнула верхній одяг та пішла до виходу. Дочка її, не заспокоївшись, ледве пересовувала ноги за нею.

Як тільки вони вийшли, то я відчув таку тишу, яку ніколи раніше не відчував. Мені неймовірно шкода матір, але в деякій мірі вона і сама винна. Сама ж так виховала дочку. Можливо, щось десь упустила ще в ранньому дитинстві. 

На той момент мені захотілось згадати про свою донечку. Вона ніколи не поводила себе так, думала про нас із дружиною, не вимагала грошей та купи модного одягу. Навіть у тяжкі часи прекрасно розуміла, що гроші ми не штампуємо, тому навіть коли щось пропонували, говорила, ніби їй нічого не треба.

Допивши каву, я попрямував до автомобіля, аби поїхати до найкращої в світі сім’ї.

КІНЕЦЬ.