Щастя любить тишу. Я в цьому переконалася, коли подруга мало не вкрала у мене чоловіка. Ніколи нікому не кажіть, що щасливі. Люди заздрісні створіння. Ми дружили ще зі школи. Я замкнута, спокійна, а вона енергійна, спритна. Подруга тягла мене на всякі тусовки, знайомила зі своїми друзями.

Мої батьки знали її і забороняли мені дружити з нею. Але так вийшло, що під час однієї такої тусовки я познайомилася з цікавим хлопцем. Він проводив мене додому, ми обмінялися номерами і почали зустрічатися.

Я відразу ж поділилася своєю радістю з подругою, розповіла, що він чудовий хлопець, такий розумний, син баrатих батьків і після цього стала помічати, що подруга по-іншому почала дивитися на мого хлопця, вона як би виnадково часто торкалася до нього, сміялася над його жартами і намагалася привернути його увагу.

На щастя, у неї нічого не вийшло. Ми з хлопцем незабаром зіграли весілля, я навіть забула про підлі вчинки подруги. Через рік у нас наро дилася чудова дитина. Ми живемо в трикімнатній квартирі чоловіка, він працює, я сиджу з малюком.

І ось одного разу об одинадцятій годині ночі до нас прийшла та сама подруга, попросила пустити переночувати. Чоловік не був проти, ну і я погодилася: образи вже в минулому. Я підготувала місце для подруги у вітальні, і ми всі пішли спати. О першій годині ночі, мені захотілося в туалет.

Я встала, чоловіка немає поруч, з кухні доносилися звуки. Я відкрила двері, а там подруга, обіймає чоловіка, каже, що я погана дружина, і яким щасливим він буде поруч з нею. — Що тут відбувається? Я викинула подругу з дому, а чоловік розповів, що встав попити води, а подруга сама почала приставати до нього. Я вірю йому, а подруги у мене більше немає.

КІНЕЦЬ.