Юлі було 32 роки, вона вже втратила будь-яку надію на те, що колись вийде заміж. Юля думала, що вона належить до тих людей, яким шлюб у принципі не потрібний. А потім відбулася несподівана зустріч. Артем — її колега, приніс документи на підпис до Юлі. Він працював разом з нею в сусідньому відділі, і Юля не розуміла, як вона раніше його не помічала.

Вони перетнулися неоднозначними поглядами. Артем запросив того ж вечора Юлю на побачення, вона погодилася, і не пошkодувала. Вони проговорили весь вечір, і дивувалися як могли 4 роки працювати разом і не спілкуватися. Артем за півроку зробив Юлі пропозицію.

Настав момент знайомства з батьками. Юля про своїх не хвилю валася, вони дуже чекали моменту, коли донька нарешті вийде заміж. Артема прийняли як рідного сина, готові були його мало не на руках носити. Адже з’явився шанс, що з’являться онуки. А тепер настала черга Юлі знайомитися зі свекрухою.

Юля все переживала, адже Артем нічого про свою маму не розповідав, намагався її взагалі не описувати. І ось настав той найважливіший день. Юля наготувала багато всього смачного, намагалася сподобатися своїй свекрусі. На порозі стояла жінка у сучасному вбранні та великою посмішкою. -Юлю, то це ти? Дуже рада познайомитися, я Оксана-мама Артема.

Оксана просила називати її на ім’я, вона почала хвалити те, як Юля смачно готує: -Така смакота, а я вдома не встигаю готувати, все напівфабрикати їм. А ти справжня господиня, пощастило моєму синові. А що ти зараз цю сковорідку відтираєш? Залиш її, скажу Артему хай тобі посудомийну машинку куnить.

Твої ніжні ручки треба берегти. Юля чула баrато історій про свекрух, але щоб вони були такими ідеальними і сучасними, як Оксана – це вперше. Вона була така рада, що свекруха у неї практично подружка, їхні стосунки з кожним днем ставали все краще і міцніше.

КІНЕЦЬ.