Якось я сиділа в салоні краси, як раптом до нас зайшла жінка у бежевому брючному костюмі. — Я без запису, але мені терміново треба зібрати зачіску; у мене сьогодні захід намічається, тож придумайте щось. Хоч її тон нікому і не сподобався, все ж таки, одна дівчина вирішила її прийняти.

Жінка ніби навмисне поводилася жа хливо. Вона кожні п’ять хвилин видавала щось на кшталт: — Я ж попросила обережніше! Ви це пасмо не забули? А можна ніжніше, перед вами не мішок із картоплею!

Перукарка спокійно все вислуховувала та виконувала свою роботу. Коли мої нігті вже покривали топом, зачіска тієї дами була готова, проте вона встала з місця і почала скаржитися, мовляв, їй нічого не подобається, вона не збирається платити, а її чоловік, якась важлива шишка, цю «шарашкину контору» до чортів закриє.

Зачіска насправді була дуже гарною, навіть незважаючи на те, що була на голові тієї заведеної пані. Її майстер закрив обличчя руками і почав nлакати після її виходу.

А я вийшла за нею: так вийшло, що ми йшли по одному напрямку. Того дня вранці була сильна злива, тому скрізь були калюжі. Раптом одна машина, що з’явилася з нізвідки, так дала газу, що від бежевого кольору костюма нашої леді на нер вах не залишилося й натяку, а про зачіску взагалі мовчу. Я дивилася на неї, що стоїть до нитки мокра, і думала: Все-таки Бог все бачить … все бачить!

КІНЕЦЬ.