Завжди мене дратував стереотип, що лише жінки повинні виконувати всю домашню роботу. Ну от хто таке вигадав і чому варто цьому слідкувати? Ми  ж не якісь первісні люди, які керують інстинктами.

В той день я йшла з роботи максимально втомлена та подавлена. Саме настають різдвяні свята, а у нас адміністратор вирішив провести переоблік товару.

Робота ця максимально громіздка. Цілий день ми сиділи над тими зошитами і все прораховували. А на вечір я вийшла зі складу без задніх ніг. І саме в цей момент добити мене вирішив чоловік. З порогу накинувся з питаннями про вечерю.

«Ну от де тебе чорти носять? Я голодний, як вовк, з роботи прийшов, їсти нема чого і тебе нема. Давай щось приготуй швиденько поки мій живіт симфонії не завив»

В мене очі стали по п’ять копійок. Ось таке кохання. Замість того, щоб поцікавитися, як мене справи і як себе почуваю, на мене накидають лише обов’язки. Всім я щось винна. Комусь можна прийти з роботи і влягтись перед телевізором, а хтось мусить з одної роботи на іншу приходити? А жити мені коли?

– А ти що, дорогенький, не знаєш, як електроплитка працює? Чи, може, не вмієш холодильник відчинити? До пізньої ночі я була на роботі, якщо ти помітив. Мало того, що весь день на ногах, то ще й в голові повна каша. Отже, від цього дня ти також повноцінно підроблюєш кухарем у нас вдома. Ми обоє на рівних правах і втомлюємось однаково.

Не знаю, чи це рішучий тон, чи злість, чи навпаки жалість справила такий ефект, та в той вечір і надалі чоловік старався допомагати мені хоча б із приготуванням їжі. І чому я раніше не наважилась на цю промову?

КІНЕЦЬ.