Тиждень тому я відзначала свій ювілей. Звичайно, спочатку не хотілося нічого святкувати, але сестра з чоловіком приїхали з Італії спеціально, щоб привітати мене – іншого виходу не залишалося. Я накрила невеликий стіл, хоча витра титись довелося пристойно.

Тисячі три пішли лише на один похід до супермаркету. До речі, мама зі своїм другим чоловіком вже років 10 живе в Італії, але за весь цей час вона доnомагала нам лише посилками – і то раз на кілька місяців.

А все, що мати заробляла, залишала собі. За кілька років вона змогла відбудувати будинок у селі, куnити машину – але всі ці блага просто простоювали: чи бачите, у нас із сестрою є вже свої сім’ї, і ми самі можемо себе забезпечити.

Отже, за збігом обставин мама приїхала практично одночасно з сестрою. Прийшла на моє свято, запізнившись на кілька годин і вручила мені конверт.

Я сподівалася побачити всередині хоча б 100 євро. Але коли я відчинила конверт, там лежала лише тисяча нашими… Моєму обурення не було бол ю особливо після того, як мама заявила за столом, мовляв, купила собі квартиру, і сьогодні поїде дивитися.

Як зазначалося вище, щоб накрити такий стіл, я витра тила аж три тисячі! Можливо, я nогана дочка, але навіть такій дочці подарувати 100 євро точно було б до місця – особливо, у ці важкі часи.

КІНЕЦЬ.