Я живу з батьками. Мій хлопець, разом із матір’ю та сестрою орендують квартиру. У нашому місті вони приїжджі, але для мене це не мало жодного значення, адже ми любимо одне одного і впевнені, що вдвох подолаємо всі труднощі. Тиждень тому Різван, мій хлопче, повів мене знайомити зі своєю матір’ю.

Не як свою дівчину, а як свою наречену. Його мама, моя майбутня свекруха, відразу ж почала називати мене «дочкою». Цього дня ми, окрім стандартних тем: навчання, робота, навички та інше, обговорили ще й два «глобальні» питання. Перший – це житло.

Різван із матір’ю запропонували придбати у складчину ділянку та збудувати там свій будинок. Жити ми там будемо разом. Але при цьому нарізно. Тобто у свекрухи з дочкою буде свій вхід, у нас із Різваном свій. Ну, це як будинок на дві окремі квартири. На цю їхню ініціативу я відповіла, що такий розклад мені не подобається.

Я волію жити не через стіну, а на більш солідній відстані від батьків. Як своїх, так і чоловіка. Більше про це не йшлося і начебто тема закрита. Другим питанням, яке ми з ними того дня обговорювали, це було питання, як проведемо обряд «ніках».

Щоб зрозуміліше пояснити, що це таке, я скажу так: «ніках» — це щось середнє, між нашим вінчанням та шлюбним договором. Або краще так, це одночасно і вінчання і шлюбний договір. Можливо, що ті, хто краще розуміється на обрядах шаріату, можуть пояснити більш зрозуміло.

Але я зрозуміла змив цього обряду саме так. У процесі обговорення прийшли до думки, що правильніше буде познайомити свекруху з моїми батьками, а потім перейти до більш детального обговорення. На цьому перше знайомство із сім’єю майбутнього чоловіка завершилося і Різван проводив мене додому. Ну що сказати, перше враження від свекрухи у мене позитивне. А що та як буде після, поживемо – побачимо.

КІНЕЦЬ.