Зі мною сталося таке, що й воpогу не побажаєш.

Чоловік не зустрів мене з донечкою з пологового будинку. Артем чудово знав, що саме сьогодні у нас виписка. Коли бачила, як зустрічають інших породіль, аж сльози наверталися. Повітряні кульки з гелієм, купа родичів, автомобіль, щасливий батько дитини з квітами. А у мене нікого.

Тільки я і донечка. Медсестри допомогли мені викликати таксі та потім лише перешіптувалися у мене за спиною. Це було так неприємно.

Їдучи додому у таксі я думала, що скажу тому негіднику. В голові крутилося купа причин чому Артем не зміг мене зустріти, я гарячково намагалася знайти йому виправдання. Але те, що я побачила у себе вдома, поставило на цьому хрест. Вдома була інша жінка, з якою він мені щойно зрадив.

Ось тепер стало зрозуміло куди він увесь час пропадав, вигадуючи кожен раз різні відговірки. Крім того, ще й друзів та батьків своїх втягнув.

Я не стала слухати що він скаже у своє виправдання, розвернулася та пішла геть. Артем якось намагався мене догнати, але згадав, що він у тому, в чому мама його народила, та зупинився.

На щастя, автомобіль, що мене привіз, ще не від’їхав та я встигла у нього сісти. Я не знала куди мені їхати, поки думала, з під’їзду вже вибіг Артем та я попросила водія рушити. Я плачу, дитина плаче, грошей нема, рідних та знайомих в цьому місті теж. Лише згодом заспокоївшись я змогла все пояснити водію таксі.

Віктор Олексійович привіз мене до його мами, ми з донечкою пробули там до тих пір, поки батьки мене не забрали додому. Ми ще надовго залишилися хорошими друзями. Артем увесь час мені телефонував та я не брала слухавку тому, що не мала наміру з ним розмовляти та слухати чергову брехню. Тому, що він зробив немає виправдання.

Подала на розлучення та аліменти, коли донечці був один рік, до того часу мені вже переболіло та я більше не згадую про того зрадника.

КІНЕЦЬ.