Сьогодні я дізналася, що моя молодша сестра вагітна. Напередодні цієї новини ми разом потай від батьків пішли в аптеку та купили два тести на вагітність з наших кишенькових грошей. Обидва тести виявилися позитивними та Настя розплакалась не знаючи, що їй далі робити.

Я порадила розповісти про все хлопцю Насті. Він у неї перший та єдиний, про те, що він батько, відомо на сто відсотків, це і його відповідальність теж. Настя довго думала над моєю пропозицією та увесь час запитувала мене чи не видно живота. Я заспокоювала сестру, що на такому ранньому терміні його не може бути видно.

Через деякий час Настя зібралася з силами та розповіла про все Артему, своєму хлопцю. Та реакція хлопця була доволі дивною: спершу він запевнив мою сестру у тому, що все буде добре, а потім просто зник. У нього був вимкнений телефон, батьки та друзі казали, що не знають де він, в соцмережах він не з’являвся зовсім.

Реакція батьків була ще гіршою. Мама почала голосити про те, що Настя її осоромила, почала пити заспокійливі краплі, а батько взагалі пішов до своїх друзів по пляшці, його не було цілу ніч. Мама розповіла про все бабусі, було чути, як мама називає Настю останніми словами, звинувачує у всьому її.

Не знаю, що відповіла бабуся мамі, та вона уся зблідла та сказала рівним голосом, що Настя має зібрати свої речі та переїхати до бабусі у село. Я поїхала з сестрою, щоб її провести. Усю дорогу ми їхали як на голках, було страшно, що чекати від бабусі. Ми не знали, якою була її розмова з мамою.

На щастя, наші страхи не здійснилися та бабуся радо прийняла Настю, сестра була у безпеці та народила чудову дівчинку. Зараз Вікторії уже десять років та бабуся не може нею натішитися, каже, що вона продовжила їй життя.

КІНЕЦЬ.