Вже 5 років, як я сиджу вдома. Чоловік переконав мене займатися тільки господарством, і тоді я дуже зраділа та погодилася. -Ти просто кажи, що тобі потрібно, і я куплю. 7 років тому, ще до заміжжя, я працювала менеджером торгового центру. Саме там я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який підійшов до мене – щось запитати.

Одружилися ми тихо – лише за півроку, зняли квартиру та переїхали туди. Спочатку я дуже не хотіла звільнятися, адже любила свою роботу. Але протягом півроку чоловік виносив мені мозок із цього приводу буквально щовечора. А одного разу чоловік сказав, що його підвищили, збільшили зарплату, отже фінансових проблем бути не може. Я пішла на поводу, написала заяву, відпрацювала належний термін – і пішла.

Спершу мені було дуже легко. Не треба було нікуди пертися по пробках години 2, стільки ж назад можна було спати вдень. Потрібно було лише дотримуватися чистоти в будинку і готувати 2-3 рази на день. Але в результаті я зрозуміла, що залишилася одна: всі подруги працювали, чоловік теж. Можна сказати, що до пізнього вечора я нікого не бачила. Якось я попросила чоловіка купити мені собачку, щоб хоч би не було сумно.

Собака став для мене хорошим другом, але всього через 2 місяці я знову засумувала. Проблемою було те, що для кожної покупки, навіть для дому, я була змушена просити грошей та дозволу у чоловіка. Але він не ставився до цього з розумінням і щоразу ставив купу питань, на кшталт – навіщо, куди? А зараз усе це перетворилося на жах.

Перед тим, як йти до супермаркету, я зобов’язана писати чоловікові список продуктів, які потрібно купити, їх точну вартість. І чоловік видає мені рівно стільки грошей, скільки виходить у результаті. Я поділилася своїми проблемами з мамою, і вона, як мудра жінка, порадила мені розлучатися, доки немає дітей та квартири. Пообіцяла дати притулок мені стільки, скільки потрібно. Вийду на роботу, зароблятиму гроші, і зустріну своє щастя – адже мені навіть 30 немає. Напевно, так і вчиню.

КІНЕЦЬ.