Ліда швидко накинула куртку та вибігла з прохідної. Сьогодні її начальник здивував всіх і відпустив з роботи на цілу годину раніше.

Вона бігла додому, у радісному передчутті. Чоловік, напевно, вдома сидить і сумує біля порожніх каструль. А тут з’являється вона, як чарівна фея і готує йому чудову вечерю. Вони сидять удвох і насолоджуються тишею, спокоєм. Дивляться улюблене кіно Ліди. Не вечір, а казка.

Ліфт їхав цілу вічність. Нарешті, застрибнула в стареньку кабіну і помчала на верх 12-поверхівки.

Щоб не марнувати час, вона вирішила заздалегідь дістати ключі. Ліфт відчинився, рипаючи дверима. І раптом… Ні, ну таке може статися тільки з Лідою.

Один незграбний рух і зв’язка відлетіла прямо в шахту.

– Ну нічого, Олексія відправлю за ними. Сподіваюся, він вдома.

Натиснула на кнопку дзвінка – тиша.

– Точно, відключили його нещодавно, щоби всякі хулігани не діставали ночами.

“Тук-тук-тук”

Через пару хвилин, човгаючі кроки дійшли до дверей, затихли. Обережний голос запитав: 

– Хто? – Тільки голос чомусь був жіночий.

Ліда напружилася і теж запитала:

– А там хто?

Кроки тихо пішли, натякаючи, що на гостей тут не чекали.

Про всяк випадок, Ліда перевірила номер квартири. Все вірно її рідні двері, без номера, з маленькою подряпиною посередині. Це коли Олексій шафу заносив, залишив мітку куточком.

 Ліда нетерпляче стукала у двері, кроків більше не було чути.

– Ну, я тобі покажу незнайомку!

Вона спустилася на перший поверх і викликала ліфтерів, а потім подумала і заразом старшу по дому запросила. Нехай поквапить недбайливих службовців.

Через півгодини, урочисто брязкаючи ключами, зайшла до кабіни. Тільки цього разу міцно тримала зв’язку в руках.

Вставила ключ, повернула і зайшла до квартири. Сподіваючись застати чоловіка на гарячому.

Кинула сумку в дальній кут, не роззуваючись, побігла до спальні. Нікого.

Розгублена, вийшла у коридор. Черевиків Олексія не було, отже, він на роботі ще.

Десь тихо шуміла вода.

– Ага, от і попались, голубки!

Смикнули двері у ванну. Закрито з середини.

– Гаразд, не вічно там сидітимете.

Вона голосно закрила вхідні двері і акуратно сіла на килимок у коридорі.

Через 10 хвилин двері у ванну обережно відчинили. У величезному, банному халаті, з рушником на голові, в улюблених, тапочках Ліди – вийшла жінка.

У повній готовності Ліда чекала побачити коханку чоловіка. Але такого сюрпризу вона ніяк не очікувала.

– Раїса Іванівна? Здрастуйте.

– Ой, це ти Ліда. З роботи вже? А я ось помитися вирішила, доки нікого немає.

– Добре. А як ви тут опинилися?

– Так відомо як. Олексій мені ключі дав, сказав сьогодні пізно буде. А ти чого в пальті стоїш?

– А, точно, зараз. Прийшла нещодавно. Я стукала, двері чомусь не відчинили?

– Та мало хто там ходить ночами.

– А-а-а. Зрозуміло.

– Ну, чим годуватимеш?

– Зараз приготую щось. А ви надовго до нас?

– Що не рада, чи що? Поживу кілька днів, потім буде видно. У квартирі ремонт почала.

Свекруха пішла до спальні з незадоволеним обличчям.

– Зустріла добре, нічого не скажеш.

Ліда швидко почистила картоплю і поставила каструлю на газ. Дістала позавчорашні котлети, поклала на сковорідку. Помила овочі та нарізала салат. Закип’ятила чайник, заварила зелений чай із запашною м’ятою.

Романтичний вечір скасовується. Тяжко зітхнула і запросила улюблену свекруху до столу.

– Так, казав мені Олексій, готувати зовсім розучилася. Звільнятися тобі треба.

– Що? Навіщо?

– А тому, що жінка має затишок у будинку створювати та готувати, а не стрибати по підвалах з пробірками. Дітей час народити, не молодуха вже.

– Мені всього 34. Встигнемо ще, а роботу я свою люблю і йти не збираюся.

– В тому і справа, що «вже», а не ще.

Вона невдоволено скривила обличчя від привітного прийому невістки і пішла дивитись серіал у вітальню.

Ліда прибирала посуд зі столу, коли чоловік повернувся додому.

– Привіт всім. Я вдома.

– І тобі привіт – тужливо долинуло з кухні.

– Зустріла маму?

– Ага, дуже рада, що попередив. – тихо прошепотіла Ліда.

– Що вже посварилася?

– Ні, що ти все чудово – з іронією в голосі сказала дружина.

– Звикнете один до одного. Я у вихідні займуся робітниками та ремонтом.

– Тільки у вихідні?

Вона схопилася за голову та сіла.

– Та кілька тижнів поживе у нас.

– Просто чудово.

Щовечора Ліда брала підробіток, щоб пізніше повертатися додому. Іти їй туди не хотілося, улюблена свекруха щовечора читала нотації.

Відносини з чоловіком розладналися. Побути вдвох їм ніяк не вдавалося. Чоловік бігав біля мами: чаю з малиною наллє, пледом укриє, то вікно закриє, то відчинить.

Лягала спати Ліда одна.

За два тижні жінка остаточно зрозуміла, що мама їхати зовсім і не збирається.

Увечері вона зателефонувала чоловікові:

– Олексію, давай зустрінемося в парку, на нашому місці? Поговорити треба.

– Давай вдома? Мати дзвонила, чекає.

– Ні, вдома не можна. Це терміново.

За годину прийшов Олексій. Він захекався, наче біг 100 км.

– Що трапилося?

– Як ремонт просувається?

– Ти за цим дзвонила?

– Ні. Олексію, я скучила. Коли ми з тобою вдвох спали востаннє?

– Ну… Давно.

– Саме так. Ти на мене, як на жінку, не звертаєш уваги.

– Досить тобі. Мамі важко, останнім часом. Мені ніколи.

– Просто поїхали зараз до її квартири.

– Навіщо?

– Ремонт подивимося…

– Ну, раз ти так просиш. Тільки швидко.

У квартирі була повний безлад. Старі шпалери лежали в кутку величезною грудкою. На стінах було видно сліди штукатурки. До кінця ремонту ще мінімум тиждень.

Вона зачинила вхідні двері на ключ і зняла пальто.

– Ти чого Ліда? Мама чекає.

– Зачекає. Давай, як у молодості? На старенькому, батьківському дивані…

Задоволене подружжя повернулося додому.

За тиждень мама поїхала. Ліда раділа, навіть відпросилася раніше. Чекала на чоловіка з нетерпінням.

Все знову увійшло до звичної колії. Тепер вона почала цінувати моменти усамітнення з чоловіком. Тиша, спокій та улюблений фільм Ліди. Що ще для щастя треба?

Поки вона не дізналася, що вагітна.

Відразу набрала номер свекрухи і повідомила радісну новину.

– Я так і знала, що Вас треба підштовхнути. Ось молодь нічого без нас, батьків, не можуть.

– Так ось, що за ремонт Ви затіяли.

– А як ти думала? – засміялася вона. – Я збираю речі і до вас. З малюком допомагатиму.

– Але ще 8 місяців попереду!

– Нічого, я поки що ремонт у дитячій зроблю.

Вона кинула слухавку.

Ліда готувала вечерю, адже скоро мама приїде.

КІНЕЦЬ.