Я матір двох дітей. Мої доньки вже давно дорослі й мають власні сім’ї, але для будь-якої мами діти завжди залишаються дітьми, не залежно від віку. Старша донька має своїх діток, а молодша поки що ні. Вона лише недавно вийшла заміж.

Мешкаю я у будинку на околиці міста. Живу сама, чоловіка не стало ще дев’ять років тому. Для того, щоб мені не було так сумно та самотньо, діти з онуками регулярно навідуються до мене у гості. Що вихідних у мене повна хата близьких мені людей. Я люблю коли вони приїжджають. Ігри з малечею та душевні розмови з рідними не дають мені впадати в тугу.

Звісно, що й вони, гостюючи у мене на вихідних, хочуть відпочити від трудових буднів та відчути домашній затишок маминого дому. Тому я завжди намагаюсь створити відповідну атмосферу і готую їх улюблені страви. Кожного тижня підготовлюю для них кімнати, затарююсь продуктами й приступаю до приготування різної смакоти.

У кожного з них свої уподобання. Старша донька любить сирники з родзинками, молодша – тушковану курочку. Внучата обожнюють моє медове печиво. До того ж перед їх приїздом, я ховаю якомога далі усе, що можна розбити, бо онуки люблять побешкетувати.

Кожен їх візит – для мене маленьке свято, тому я традиційно печу великий торт за власним рецептом. Допізна ми сидимо за вечерею та розмовляємо про все на світі. Я люблю послухати розповіді про їх повсякденне життя, вони діляться усім, що у них відбувається і кожного разу я тішусь навіть маленькими успіхами своїх дівчаток та їх чоловіків. Потім усі йдуть спати, але не я. У мене попереду прибирання.

Зібравши усе зі столу, я приступаю до миття посуду. Зазвичай, лягаю дуже пізно. А з самого ранку встаю, щоб напекти гарячих вафель. Крім того, у мене ще є домашнє господарство, яке теж потребує догляду, їх теж треба нагодувати, напоїти. Я не скаржусь, але так би хотілось, щоб хоч інколи рідні допомагали мені хоч у чомусь. До зятів діла не маю, вони приїжджають у гості до чужої людини, але від доньок хотілось би якоїсь підтримки. Виховані вони гарно, колись завжди мені допомагали, а тепер все по іншому. Я не примушую їх поратись біля худоби, та посуд після спільної вечері могли б поприбирати і я б тоді не так пізно лягала й менше втомлювалась.

Я вже не молода й сили вже не ті, не справляюсь так, як раніше. Колись могла зробити щось за день, а тепер розтягую на тиждень. Все частіше болить поперек.

Одним словом, я потребую допомоги. Та прямо сказати про це дітям не можу, бо ще подумають, що мені набридло їх гостювання і перестануть мене провідувати. До того ж я розумію, що вони люди зайняті, у кожного своя робота. Якщо приїжджаючи до мене на вихідні, почнуть і тут працювати, то коли ж їм відпочивати? Та сил і спритності у мене все менше, важко самій справлятись. Не знаю, як мені й бути..

КІНЕЦЬ.