Наталя живе сама. Молода, працьовита, цікава. Усе кар’єру будувала. А у 35 зрозуміла: все, що колись здавалося їй головним, не дає щастя. Не гріють її ні посада, ні квартира, ні одяг брендовий.

Звісно, ​​не в грошах щастя. І здоров’я не купиш. І кохання грошима не виміряєш. Не лише її мама – усі так кажуть. Цікаво, чи самі вірять у те, що кажуть? Як без грошей? На шиї у чоловіка сидіти? От і Наталка не вірила.

Думала: спочатку гроші та незалежність, потім – романтика та кохання. Тільки от не зростається нічого ні з ким. Може, й справді, нормальних чоловіків швидко розбирають? Чи вся справа у ній? У її роки жодного разу заміжня не була.

Таку платівку вона крутить у голові вранці, коли бачить у вікно, як сива жінка махає у вікно чоловікові, що йде на роботу. Чоловік усміхається, посилає їй повітряний поцілунок і потім ще три рази обернеться, доки не сховається за рогом.

Ця пара переїхала сюди нещодавно. І Наталя на них відверто милується: вікна її прямо навпроти їхнього під’їзду. Такі вони класні. Стрункі, усміхнені, гуляти ходять вечорами разом. А ще ці прощання вранці. Такі зворушливі. Такі справжні. Радість довкола них майже матеріальна, неможливо не помітити. Просто її мрія так на чоловіка дивитись і його усмішку ловити.

Якось Наталка перетнулася з сивою сусідкою в перукарні біля будинку – зайшла записатися, а щаслива дружина саме йшла після стрижки. Механічно кивнули один одному, разом вийшли, пішли у своє подвір’я.

Наталка раптом наважилася запитати:

– Скажіть, у чому секрет довгого кохання? Бачу, як ви чоловіка щоранку проводжаєте, махаєте йому з вікна. І він потім довго обертається у ваш бік.

Жінка збентежилась, подивилася тепло і сказала:

– Простенький зовсім рецепт – свою людину знайти. І не сплутати простий потяг із любов’ю. Ось тільки шлях до рідної людини може бути довгим, як у мене.

– В сенсі?

– Та ми не так давно разом, трохи більше десяти років. Хоча з юності ходили одними дорогами – працювали якийсь час в одному інституті. Подобалися одне одному: усміхалися, віталися. Але я була заміжня, у нього сім’я. Одного разу він мене на танець запросив на новорічному вечорі. Далі за це справа не пішла. Та й я така замотана була, що він не наважився навіть. Бачив, що йому немає місця в моєму житті.

– І як же ви зустрілися?

– Роки минули, моя хороша. Але я не шкодую ні про що. Ніколи не думала, що можна о 45 отримати чоловіка, про якого і не мріяла. Коли, здавалося б, всі дороги вже пройдені, кохання відлюблено, здивувати нічим не можна, чекати нема чого. А коли Михайло знайшов мене, виявилося, що я жила до цього дуже бідно. І не про матеріальний добробут говорю. Не потрібна була колишньому чоловікові ніколи. Як на хатню робітницю на мене дивився. Коли овдовіла, навіть думати про чоловіків не хотіла.

– А Михайло, що ж, від дружини до вас пішов?

– Ні. Але він має свою особисту історію. Це все у минулому. Ми з ним тепер дуже щасливі. Він купив тут маленьку квартирку для нас, наш тихий кут. Мені так подобається, що район новий і довкола живе одна молодь. Дивлячись на вас, ми підтягуємося, скидаємо з плечей прожиті роки.

– Адже можна і не дочекатися свого шансу. Все життя прочекати можна і не зустріти, – сумно підсумувала Наталка.

Сусідка уважно подивилася на неї, просто в душу зазирнула. Задумалася. Дістала потім із сумки камінчик якийсь і вклала їй у руки зі словами:

– Цей шлях не про тебе, дівчинко. У тебе все буде добре, і скоро, ось побачиш. Довго чекати не доведеться. Все здійсниться.

Незрозуміло чому, але Наталя одразу їй повірила. І повеселішала. Все-таки подарунок щасливої ​​людини – вагомий аргумент. А коли щодня бачиш у вікно, що у людей медовий місяць не закінчується, як не вірити?

КІНЕЦЬ.