Мені 23 роки, я заміжня та маю маленьку донечку. У нас хороша сім’я, скоро у ній буде поповнення, я стану матусею вдруге. Ми з нетерпінням чекаємо народження малюка.

Єдине, що трохи затьмарює радість, то це маленький розмір квартири у якій ми мешкаємо. Нам вона дісталась у подарунок на весілля від батьків Ігоря. Тоді, отримати однокімнатну квартиру здавалось таким щастям, але з двома дітьми у ній буде затісно.

Мої батьки мешкають поблизу у своїй великій чотирикімнатній квартирі. Вони завжди мріяли про велику сім’ю, тому й придбали таке велике помешкання. Але мама ледь виносила мене, про другу дитину й мови не йшлося. Так, я стала єдиною дитиною у сім’ї. Саме тому мої батьки зараз так радіють, що мають онука й скоро народиться другий. Саме моя мама переконала мене, що коли є така можливість, варто народити ще й другу дитину.

Ігор спершу був не в захваті від такої ідеї, але потім погодився. До того ж моя мама навела вагомий аргумент, що добре якщо в дітей невелика різниця у віці.

У мене передчуття, що коли на світ з’явиться цей малюк, то батьки не зупиняться підштовхувати мене до подальшого продовження роду. Я люблю дітей, але ж наше помешкання не гумове, нам навіть з однією дитиною в одній кімнаті вже не дуже зручно. Не складно уявити, як буде з двома чи трьома.

Ми не раз пропонували батькам варіант продажу їх житла, щоб придбати дві більші квартири. Але вони на таке не погоджуються. У нас виникла ще одна ідея, просто взяти та обмінятись квартирами. Але й цей варіант їм не сподобався.

Я їх не розумію. Для чого їм двом жити у такому великому помешканні. Вони вже старі, я їх єдина дитина, було б правильно підтримати молоду сім’ю. До того ж вони так мріють про внуків.

Я вирішила запитати в них про це прямо, на що вони мені відповіли:

– А кому зараз легко. Ви на свою велику квартиру ще заробите. Поки потерпіть, дах над головою є, чого жалітись…

КІНЕЦЬ.