Ось уже третій рік я вчусь жити без моєї Людмили. Біль втрати нікуди не зник, просто притупився якось… Мене звати Микола, мені 53 роки і я вдівець… 

Прожили ми з Людмилою  в шлюбі 25 років. Виростили двох чудових синів- Дмитра та Євгена. Дали їм освіту. Хлопці наші живуть в столиці. Додому навідуються тільки на свята. Тому ми з дружиною жили здебільшого вдвох в будинку, який власними руками побудували. Обробляли невеликий город, розбили молодий садок.

Я збудував теплицю та посадив різні сорти винограду. Моя Люда жартувала з мене, що у минулому житті я був французом. Люда працювала в школі вчителем, а я інженером на атомній станції. Все у нас було добре. Ми жили в своє задоволення. Їздили на відпочинок, багато подорожували. Поки одного дня в моєї дружини не почала дуже боліти голова. Піднявся тиск, стався інсульт.

Допомога приїхала  дуже швидко. Людмилу поклали в лікарню. У неї відмовила права сторона тіла. Людмила моя була справжнім бійцем, і міцно трималась за життя. Ми пройшли обстеження, лікування. Ми оплатили  реабілітацію.

Люді ставало краще, але звестись на ноги вона поки не могла. Тому на роботі я взяв відпустку за власний рахунок, і почав доглядати за дружиною вдома. Минув місяць. Одного недільного ранку я зайшов в кімнату до дружини, обізвався до неї, і не почув відповіді. Моя Люда вже не дихала. Вночі стався другий інсульт.

Ось так я залишився один. Душа боліла, самому було дуже важко. Ми ж з Людою були разом з самої школи. Інших жінок я не знав…

Я вчився сам давати собі раду. Вести господарство, готувати їжу, прати речі. Так-так, не смійтесь. Адже як не крути, але все тримається на жіночих плечах… Ходив на роботу на автопілоті. Життя втратило якийсь сенс. Сини дорослі, у кожного своє життя. Так минали місяці…

Одного вечора до мене в гості зайшов кум Михайло. Ми трохи посиділи, випили, розговорилися. Добряче заглянувши у склянку, кум видав мені такі слова:

Куме, а чого ти не знайдеш собі жінку для життя? Побут потрібно вести, та й чоловік ти ще ого-го-го….Невже тобі не хочеться жіночої ласки та турботи? Чого ти боїшся? В мене навіть є одна симпатична жіночка, моя колега. Давай я вас познайомлю. Вона вдова вже 2 роки.

Кум пішов, а я задумався. Я б і хотів знайти собі жінку. І сини постійно на цьому наголошують. Але вагаюсь, чи не буде це духовна зрада для моєї покійної Людмили…

Як мені бути? 

КІНЕЦЬ.