Недавно зі мною сталась одна пригода. Мій маленький син ходить у дитячий садочок. У квартирі ми мешкаємо четверо: я, син, чоловік та його мама.

Кожного ранку я відводжу дитину до садочка, а тоді йду на роботу. А увечері, в кінці робочого дня, забираю свого Назарчика додому. Ми любимо ще трохи погуляти на свіжому повітрі, пройтись магазинами, щоб купити продуктів, а тоді вже повертаємось додому. І так щодня, як з розкладом.

Та сьогодні на мене чекала несподіванка. Зателефонувала вихователька мого сина й сказала, що мені потрібно навідатись до психолога у нашому дошкільному закладі.

Я не стала зволікати, серце калатало у грудях, думала щось сталося. В голові крутились різні варіанти.

Заходжу, в кабінеті на мене вже чекав психолог, жіночка середніх літ. Попросила присісти й почала пояснювати у чому справа.

– Сьогодні у нас із дітками було заняття. Вони проходили тест і у всіх нормальні результати. А тепер подивіться на малюнок вашого сина. Він намалював сім’ю. Ось бабуся. А це тато. Ось це сам Назар. А вас він не намалював узагалі. Розумієте причину? Ви проводите з ним недостатньо часу, вас надто мало у його житті. Прошу вас над цим замислитись і щось поміняти.

Я подякувала, попрощалась та забравши Назара вийшла на вулицю. Ми йшли додому. Усю дорогу у мене з голови не виходили слова психолога. Невже мене справді замало у житті мого сина? Я з ним постійно від його народження, по факту, ми завжди разом, крім того часу, коли я на роботі. І тут така історія..

– Назарчику, у вас сьогодні було заняття з Оксаною Дмитрівною. Ви картинки малювали…

– Так, малювали,- кивнув головою малий.

– А можеш сказати, чому на малюнку з сім’єю ти намалював біля себе тільки тата й бабусю? А де ж я?

– Мамо, ти дуже гарна! Зрозумій, я так красиво малювати ще не навчився..,- зажурено відповів синочок.

Я не ледь стрималась, щоб не засміятись. А в душі літали метелики! Малий поглянув мені в очі й теж лагідно посміхнувся.

Все-таки діти – це щось неймовірне! Наскільки тонко вони бачать цей світ і все, що їх оточує. Іноді, навіть професійним психологам не до снаги зрозуміти тонкощі дитячої душі.

КІНЕЦЬ.