Іван прийшов з роботи додому, в кімнаті він застав дружину, яка гірко плакала. – Знову з мамою посварилися? – похмуро запитав Іван. Тетяна промовчала, і тільки тяжко зітхнула. – А ти знаєш, вона ж тобі не рідна мама, – раптом сказав чоловік. Тетяна здивовано подивилася на чоловіка. – Я давно мав тобі це розповісти, – продовжив чоловік, але його зупинила теща. – Та що ти таке кажеш? – в кімнату забігла Наталя Анатоліївна. – Я повинен все розповсіти, – сказав Іван і підозріло глянув на тещу

Коли Іван прийшов з роботи додому, то застав дружину, що сиділа на дивані, заплаканою.
– Знову з мамою посварилися? – похмуро запитав Іван.
Тетяна промовчала, і тільки тяжко зітхнула.
Тяжко зітхнув і Іван. Потім запропонував:
– А давай квартиру розміняємо, і роз’їдемося.
– Половина квартири записана на мене! – вигукнула теща з іншої кімнати. – Тож, якщо хочете жити окремо, купуйте іншу квартиру, і їдьте. А я цю квартиру розмінювати нікому не дозволю!
– Наталя Анатоліївна, – вигукнув Іван, – а нічого, що ця квартира куплена майже повністю на мої гроші?
– А ви спробуйте на суді довести це? – Теща вже стояла за спиною зятя. – І взагалі, Іване, ти в наші жіночі справи не сунься. Я ж з тобою не сварюся. Я завжди чоловіків поважала. А з Тетяною я сварюся, бо вона моя дочка. Я маю на це право.
– А що, якби Таня була б не вашою дочкою, ви б з нею не сварилися, чи що?
– Звичайно, – хмикнула Наталя Анатоліївна.
– Цікаво чому?
– Бо тоді б нам з нею ділити не було б нічого, – впевнено сказала теща.
– А сьогодні ви що не поділили?
– Нема чого годувати мене несвіжою їжею, – заявила ця жінка похилого віку.
– Мамо! Ну як тобі не соромно?!
– Ясно… – Іван уважно глянув на тещу. – Отже, розмінювати квартиру ви не погоджуєтесь?
– Ні! І ні один суд не переконає мене це зробити. Цей суд завжди стане на бік матері.
– Ну, так… – вигукнув Іван, сів на диван на місце Тетяни, і багатозначно додав: – Якщо, звичайно, ця мама доведе тому ж суду, що вона насправді є справжньою матір’ю.
– Що? – Не зрозуміла теща.
– Я, кажу, доведеться вам, Наталю Анатоліївно, на старості років пройти тест.
– Який ще тест? Навіщо мені тест?
– А щоб довести, що Тетяна вам справжня дочка, а не чужа, не прийомна.
Наталя Анатоліївна від таких слів застигла.
– Ти що, Іване, нормальний взагалі?
– Так, – сказав впевнено зять. – Я взагалі давно вже запідозрив, щоб ви несправжня мама Тетяні.
– Як це? – розгубилася жінка. – А яка? Я ж Таню особисто народжувала, а не хтось інший. Чи мені не знати, вона моя дочка, чи ні?
– А ви можете не знати.
– Чому це?
– А тому що могло статися так – ви народили одну дочку, а санітарки у пологовому будинку переплутали, і записали на вас іншу. Ви ж того дня не одна в палаті лежали?
– Не одна… – засумнівалася, було, жінка, але відразу схаменулась. – Ні! Ти мене не плутай! Тетяна моя! Я в цьому впевнена! Я її ніколи б у житті ні з ким не переплутала!
– Ну, ви впевнені чи не впевнені, нехай нам це тест і покаже. – І Іван уже з підозрою дивився на Наталю Анатоліївну. – Тому що, якби Таня була ваша дочка, ви її любили б. Правильно?
– Я її й так люблю.
– Нічого собі, у вас любов, – посміхнувся зять. – Вам, Наталю Анатоліївно, самій не смішно таке говорити? Це, випадково, не від вашої любові зараз Тетяна плаче?
– Нема чого годувати матір несмачною їжею, – знову завела свою стару пісню жінка.
– Але ж рідна мати довіряє своїй дочці на всі сто, – парирував Іван. – І ніколи не ображає її марними підозрами.
– А вона мене чому ображає?
– А ще справжня – рідна – мама прощає доньку за все, поважає її, і береже від переживань. Отже, час цю справу нам закінчувати.
– Що означає закінчувати?
– А те, що ми з Тетяною тепер почнемо шукати її справжню матір. Поїдемо до пологового будинку, піднімемо там документи. А вас, якщо ви не справжня, ми все одно виведемо на чисту воду.
– Іване, ти що кажеш, синку? – Наталія Анатоліївна застигла, і вже не знала, що говорити далі. – Хіба можна так розмовляти з матір’ю своєї дружини?
– Наталю Анатоліївно, ви вибачте мене, але ви або ведете себе як справжня мама, або… Або тест все розставить на свої місця.
Іван підвівся з дивана, повільно пройшов повз здивовану тещу і попрямував до ванної кімнати.
– Таня, – постукав він у двері, – що я можу поїсти? Від Наталії Анатоліївни нічого не залишилося?
– Ага, лишилося… – хмикнула дружина за дверима. – Зараз приведу себе в порядок, і вечерятимемо… Жартівник…
КІНЕЦЬ.