Недавно випадково зустріла свою однокласницю з якою багато років не бачились. Зараз Олесі – сорок один рік, а її донечці – три роки. Вона красива доглянута жінка і не виглядає більше, ніж на тридцять п’ять. Олеся струнка, має гарну фігуру, стильно та зі смаком одягається. При зустрічі, у мене склалось враження, що в неї все гаразд. Та після нашої розмови, я зрозуміла, що насправді вона не почувається щасливою та шкодує, що наважилась народжувати у такому пізньому віці.

Пологи проходили складно і й після них була тривала реабілітація. Чоловік у неї не молодий, старший за Олесю на вісім років. Він мало цікавиться дружиною, а до дитини взагалі ніякого діла не має. По дому допомагати не хоче, й моя подруга мусить тягнути господарство та виховання маленької дитини на своїх плечах.

Коли Олеся просить Вадима погуляти з донькою, той завжди знаходить якусь відмовку, бо просто не хоче, йому не цікаво. Мені стало дуже шкода її. Я зрозуміла чому вона така зажурена. Бо на ній і так багато щоденних справ, материнство стало не задоволенням, а тягарем.

Нині великий відсоток жінок планує народження дітей після тридцяти п’яти. Вони хочуть досягнути якихось висот у професійній сфері та реалізуватись. Але у багатьох випадках, у більш пізньому віці вже недостатньо сил та енергії, щоб вправно справлятись з роллю матері.

Коли батьки молоді, вони більш витривалі, з радістю граються з дітьми та активно проводять з ними час. Діти вимагають дуже багато енергії. Який би не був характер та вдача, але з роками все менше сил та бажання, щоб проводити час з дітьми.

КІНЕЦЬ.