З останніх сил Олег спробував зосередитись на роботі за комп’ютером. Але Ігорчик, який сидів з ним у кімнаті, постійно батька відволікав.

— Не бовтай ногами, — зупинив він п’ятирічного синочка.

Той слухняно зупинився. Правда, ненадовго.

Вигадав нову забаву. Взяв зі столу аркуш паперу, зробив з нього літачок і тепер запускав його, підкидаючи вгору. Літак виявився неслухняним, ніяк не хотів злітати.

— Припини, — наморщив лоб Олег.

— Краще візьми олівці та помалюй.

І коли вже Іра повернеться? Година минула, як пішла до магазину. Напевно, зустріла когось із приятельок і балакає собі безтурботно. А йому віддувайся, із сином сиди. Адже ясно сказав: робота термінова, до вечора треба все завершити. Та де тут…

— Тату, а пінгвіни літають? – Запитав Ігорчик, витягаючи олівці з пеналу.

— Їх яким олівцем краще малювати? Синім?

– Яким завгодно! — не стримався Олег.

— Можеш хоч ненадовго дати мені спокій і не ставити питань?

Син ображено засопів. Вже за п’ять хвилин заговорив.

— А дзьоб червоним зробити чи жовтим?

– Господи, дайте мені спокійно попрацювати! — Олег взяв ноутбук і подався до іншої кімнати.

Але не минуло й десяти хвилин, як двері прочинилися, почувся голос Ігорчика.

— Тату, я хочу пити. Налий мені соку.

– Сам налий, – не відриваючись від екрану, сказав Олег.

— Він високо у холодильнику стоїть, я не дістану.

— Табурет візьми, — швидко друкуючи, озвався батько.

Двері зачинилися, потім пролунав гуркіт і плач.

Олег вискочив на кухню. Так і є. Син був на підлозі.

– Ні, в цьому будинку спокою не буде, – сказав нещасний татусь, вирушаючи у ванну за ганчіркою.

І де Ірину носить?

Він швидко протер підлогу і повернувся до роботи. Через годину схаменувся: Ігорчик надто довго не давав про себе знати. Знову щось накоїв?

Сина застав у дитячій. Той лежав на дивані, відвернувшись до стіни. Плакав.

– Що за сльози? Що сталося?

Олегові стало соромно за власну нестриманість та грубість перед маленьким рідним чоловічком.

— Ти не пошкодував… — заїкаючись від сліз, сказав Ігорчик.

— Ти не любиш мене, ніколи зі мною не граєш…

— Ігорчик, у мене ж робота, — почав виправдовуватися батько.

І раптом згадав: багато років тому йому теж говорили такі слова…

… Маленька тісна хрущовка. Батьки, що вічно втомилися, постійно проводили час на роботі. Окрім Олега, у сім’ї ще Сергій, молодший братик. У старшого обов’язок — завжди його доглядати.

Хочеться піти надвір, побігати з іншими хлопчиками.

Сергій звично скаржиться матері:

— Олег іде, хоче гуляти без мене.

– Олеже! – Суворий вигук батька.

— Негайно повернися та візьми з собою брата. Інакше вдома залишишся.

Батько працював на заводі. Приходив вичавлений як лимон. Вечеряв і сідав перед телевізором.

– Тату, у мене конструктор не виходить зібрати, – підходив до нього маленький Олег.

– Маму попроси, – той навіть не повертав голови в його бік.

А так хотілося сходити з батьками до парку! Покататися на атракціонах, поїсти цукрової вати.

Сини росли. Але інтересу до них у батька з роками не побільшало.

Іноді у старшого виникало цілком резонне питання: навіщо взагалі їх із братом народжували?

“У мене в сім’ї все буде по-іншому” пообіцяв тоді собі маленький Олег.

І ось у нього своя родина. Теж син. Але на прогулянки та ігри з ним часу вічно не має. Завжди багато роботи. Так і життя минає.

А якщо Ігорчик теж почне замислюватися: чи любить його батько? Навіщо вони з Іриною народили сина, якщо їм постійно не до нього?

— Ти мене вибач, синку. Знаєш що, а давай підемо до парку? Тільки маму дочекаємось. Хочеш, навчу тебе на роликах кататися?

Ігор перестав плакати і повернувся до батька з заплаканим обличчям.

— Тату, я до зоопарку хочу. На пінгвінів подивитися. І морозиво. А ти не жартуєш? Правда, підемо?

– Чесне слово. А поки що неси папір. Будемо з тобою літак робити.

КІНЕЦЬ.