У Тонечки були батько та бабуся, які дуже любили її та балували. Дівчинка була задоволена своїм життям доти, доки не почала ходити до дитсадка. Там раптом з’ясувала, що вона не має мами. Як так? Чому в інших дітей є, а в неї немає? З таким запитанням дівчинка пристала до тата з бабусею.

Ні тато, ні бабуся не змогли задовольнити Тоніну цікавість. Тоді дівчинка вирішила, що залишати таку важливу справу на самоплив не можна, і вирішила взяти вирішення питання у свої руки. Під час прогулянок з татом, вона вибирала найкрасивішу тітоньку і підходила до неї: — Тітонька, а ви станете моєю мамою?

Зрозуміло, що збентежений батько, вибачаючись, відтягував дочку від приголомшеної незнайомки… Тонечка дуже зра діла, коли тато сказав, що Марина житиме з ними. — Значить, у мене буде мати?! — радісно вигукнула вона.  Марина відразу зрозуміла, що Тонечка розумна дівчинка, хоч і трошки балована.

Але контакт між ними налагодився, і дівчинка охоче ділилася з мамою своїми таєм ницями. Але не все пішло гладко. Багато що змінилося у звичному житті дівчинки. Порядок та чистоту у своїй кімнаті дівчинка мала підтримувати сама.

Тонечка звикла кидати речі де завгодно (бабуся прибере) тепер мама вимагала, щоб Тоня сама прибирала свої речі. Дівчинка не могла визначитись. Мама розповідає їй казки перед сном, готує смачну їжу, розважає доньку іграми, водить у театр і кіно, зачісує її… Але ж вона змушує забиратися і мити посуд за собою. Не дозволяє спати з татом. Ідуть кудись удвох. Без неї! Такого ніколи раніше не було.

І дівчинка все частіше й частіше почала кидати на Марину повні ненависті погляди. Марина зрозуміла почуття дівчинки. І повернулася жити до себе. Тоня з радістю прийняла цю новину. Потім стала помічати, як засмутився тато, що бабуся почала хво ріти, та й сама стала тужити за Мариною. — Маму треба повернути! — вирішила вона… Пройшло багато років. Тома зараз вже сама мама. Марину вона називає не інакше, як «найкласніша мама».

КІНЕЦЬ.