Від Дениса пішла дружина. Розлучилися швидко. Дітей немає, ділити нічого, квартира батьків Дениса.

Коли дружина забрала свої речі, квартира спорожніла.

-Треба ж, – подумав тоді Денис, – виявляється, у мене і одежі немає. А раніше й не помічав.

На антресолях самотньо лежала його стара куртка. У цій куртці він колись давно їздив у відрядження. Денис надів куртку і пішов гуляти. Була зима. Хотілося подихати свіжим морозним повітрям.

Він йшов по алеї парку і згадував, як познайомився з дружиною в поїзді.

На своїй станції він сів у потяг, виявилося, що в купе він один. Поїзд уже дві години їхав, не те щоб Денис їсти хотів, скоріше від нудьги вирішив сходити в ресторан. Тільки взявся за ручку купе, щоб відкрити, двері самі відчинилися і в купе зайшла красива дівчина.

-Ласкаво просимо, – посміхнувся зачарований Денис, – я ваш сусід.

-Добрий вечір! Мене звуть Анжела.

-Я Денис, вам, мабуть, переодягнутися потрібно? Я, взагалі-то, в ресторан збирався, підете зі мною?

-Піду, почекайте мене трохи.

Денис дочекався Анжелу в тамбурі. У ресторані просиділи до самого закриття, поки офіціанти не почали демонстративно прибирати у вагоні.

Потім були два тижні в готелі, немов медовий місяць. Їдучи Денис зробив Анжелі пропозицію, вона погодилася. Через місяць, владнавши всі справи в своєму місті, Анжела переїхала до Дениса. Зіграли весілля і почалося сімейне життя.

Чим довше жили, тим все більше різного дізнавався про свою дружину Денис. Виявилося, що вона працювати не буде, не жіноча це справа. Денис влаштувався на другу роботу.

Виявилося, що гардероб Анжелі потрібно міняти кожен сезон на новий. Денис відмовився купувати собі нові речі.

Виявилося, Анжела дружина, а не хатня робітниця. Денис кожні вихідні допомагав їй прибирати, жодного разу за тиждень, не прибрану квартиру.

Виявилося… Що Денису вистачило десяти років, щоб зрозуміти, що він не любить Анжелу.

Він подав на розлучення, вона не заперечувала. Сказала, що такі чоловіки, як Денис, пачками валяються. Знайде багатшого.

-Скатертиною дорога, – чомусь зараз, сидячи на лавці у парку, вголос сказав Денис.

Змерзли руки. Засунув в кишені, щоб зігріти. Раптом у внутрішній кишені намацав конверт. Денис вийняв його і згадав, що давно перед нещасливим ​​відрядженням дістав з поштової скриньки листа від Галі, яка йому тоді подобалася. У них був невеликий роман, але вона поїхала до батьків у село. Навіть листи писали один одному.

Денис вирішив лист прочитати в вагоні поїзда, поклав до внутрішньої кишені куртки і забув. А приїхавши з відрядження, закинув куртку на антресолі і забув про неї на десять років.

Він розпечатав листа і прочитав:

-Денис, чому не пишеш? Я дуже чекаю твоєї звісточки. Я пам’ятаю всі твої поцілунки, подумки гладжу твоє волосся.

У мене хворіє мама, лікарі кажуть, що це серйозно. Мені не можна від неї відійти. Ти б приїхав, та допоміг мені розібратися з батьківським спадком. Фахівці-антиквари кажуть, що у нього рідкісна колекція. Вибери час, любий. Приїжджай. Чекаю. Твоя Галина.

-Ох, доля, доля! Не туди ти мене закинула. Прочитав би вчасно лист, жив би зараз по-іншому!

КІНЕЦЬ.